Лайфхак: Як отримати землю під Києвом безкоштовно

Згідно із законом кожен українець може безкоштовно отримати земельну ділянку в тому куточку країни, де йому забажається. Ми записали дві історії киян, які спробували скористатися цим правом.

Одна з них про молоду сім’ю, яка безуспішно оббивала пороги держустанов, у результаті — плюнула на все і просто купила землю під майбутній будинок. А друга історія доводить, що отримати землю в Київській області безкоштовно таки реально.

Як все повинно працювати​

Земельний Кодекс передбачає, що кожен громадянин України може безкоштовно отримати ділянку під сільське господарство, фермерство чи садівництво, будівництво будинку, дачі або гаража.

Площа ділянки залежить від цілей, під які її відводять. Наприклад, для садівництва виділяють не більш як 2 га, для будинку — не більше 0,10 га в місті й 0,25 га в селах, під гараж — не більше 0,01 га.

Щоб їх отримати, достатньо знайти на кадастровій карті України вільну ділянку, подати заяву на її отримання в Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру і почекати місяць — рівно стільки часу є у чиновників для розгляду вашого питання.

Рада Кішка, півроку намагалася отримати ділянку (в Обухові, селах Нещерів і Перше Травня, 47 км від Києва)

Ідея

Ми з чоловіком жили в Обухові під Києвом, мали власну однокімнатну квартиру. Потім захотіли переїхати в приватний будинок і вирішили, що потрібно придбати землю для будівництва цього самого будинку. Помоніторили ціни: земля коштувала від 500 доларів за сотку, і це ще й вважалося недорого. Таких грошей ми не мали, тому вирішили скористатися тим, що пропонувала держава — отримати землю безкоштовно.

З чого почали

Це була осінь 2014 року. Перше, що ми зробили — подивилися вільні ділянки на карті в госгеокадастрі у Київській області. Вибрали кілька, що нам підходять: в Обухові та сусідньому селі Перше Травня.

Головними критеріями при виборі ділянки стали близькість до Києва і можливість дістатися до станцій метро на громадському транспорті, наявність супермаркету, нормальної дороги.

Нас цікавив саме Обухівський район, тому що траса в цьому напрямку зазвичай не завантажена.

Ми зібрали всі документи, які були потрібні за законодавством, і пішли в обласне управління держкадастру. Здивувало, що там був лише один кабінет і величезна черга: виходить, люди знали, що є така можливість, і активно намагалися її використовувати.

Вистоявши чергу, ми почули, що потрібні ще якісь папірці. Наприклад, просили вказати чинну прописку, хоча за законом це не важливо — землю можна взяти в будь-якому регіоні, незалежно від того, де ти прописаний. З кожним візитом до установи, а їх у нас було мінімум шість, ми дізнавалися про нові «вимоги».

Якось сказали принести роздруківку картки не з Google Maps, а з Yandex Карт, тому що на останніх нібито краще видно нашу ділянку.

При цьому, по телефону назвати повний список документів і того, що там їм ще потрібно, відмовлялися. Говорили, мовляв, приходьте, подивимося на місці.

Труднощі

Було відчуття, що самі працівники держкадастру над нами сміються, заздалегідь знаючи, що у нас нічого не вийде. Ми чули багато дурних відмов і дивних умов: наприклад, якщо цього року землю вже отримав хтось із твоїх родичів, ти отримати свою ділянку вже не можеш. Але в законодавстві такого, звісно, немає.

Кілька разів нам пропонували зробити «викопіювання із кадастру». Пояснити по-людськи, що це таке, ніхто не міг.

Але за цю «послугу» брали 30 або 40 гривень: за те, що ти піднімешся з першого поверху на третій і жінка за комп’ютером щось тобі зробить.

Перша наша спроба не увінчалася успіхом. Ми знайшли іншу вільну ділянку в селі Нещерів і вирішили спробувати попрацювати з нею. Теж невдало. Коли ми показували витяги з кадастру, нам відповідали, що не знають, чи є у цієї ділянки власник, що у них немає даних. Обласний відділ перекидав на сільраду, і навпаки. Нам відкрито сказали, що в селі теж є люди, яким потрібна ця земля, і ми в списку очікування будемо двохсотими — тобто навряд чи щось отримаємо.

У результаті, ділянку, яку ми хотіли, забрав хтось інший.

Коли ми подавали заяву, ця земля була вільною, а коли нам видали відповідь, вона вже комусь належала.

Мені одного разу натякнули, мовляв, коли ми подаємо такі заяви, ми ніби показуємо чиновникам, де є вільна земля. Підказуємо.

До юристів ми не зверталися, тому що їхні послуги коштували майже стільки ж, скільки й покупка землі. До того ж, для нас було принципово зробити все самостійно та чесно.

Чим все завершилось

Ми так і не зуміли пройти далі початкового етапу — подача найперших заяв про намір отримати конкретну ділянку. До речі, за всі півроку, поки ми цим займалися, я не зустріла жодної людини, якій би дали землю.

Шкода, адже ми готові були робити щось для села: наприклад, прокласти ділянку дороги. Хотіли почати там власний бізнес, щоб не їздити постійно на роботу до Києва і приносити користь місцевим мешканцям.

У підсумку, ми зайняли грошей і купили невелику ділянку землі в тому селі, де не вдалося отримати її безкоштовно, в Нещерові. І ось вже побудували там будинок.

Лілія Парінцева, отримала землю за півроку (в селі Кропивня, 110 км від Києва)

Ідея

Десь наприкінці 2015-го року ми вирішили зайнятися висадкою павловнії. Це такі швидкорослі дерева. Через 5-6 років дерево виростає високим і струнким, зрізається, і після зрубу з цього ж кореня регенерується та виростає нове дерево. Тобто, не потрібна перепосадка. Дерево можна використовувати для заготівлі деревини, створення пелетів і для багато чого іншого. Ми захотіли їх вирощувати, і під це потрібно було знайти місце.

З чого почали

Ми зверталися в Центр Державного земельного кадастру, я шукала вільні ділянки на кадастровій карті в Київській області. Цікаво, що на одну і ту ж ділянку я писала по кілька заяв і отримувала абсолютно різні відмови. То мені відповідали, що така-то ділянка належить лісгоспу, то ще комусь.

Як вирішили труднощі​

Пізніше через знайомих вийшла на юриста, який займається земельними питаннями. Він порадив не шукати самостійно, а звертатися безпосередньо до представників сільських рад. Так ми знайшли село в 100 км від Києва, під’їхали прямо до голови сільради. Він запропонував нам прийти на сесію в сільраду, розповісти про себе та свої плани.

Ми пообіцяли депутатам сільради, що будемо допомагати селу в міру можливості — коли наша діяльність почне приносити дохід.

Їм самим вигідно з нами співпрацювати, адже зараз всі їдуть з сіл. А ми приїхали туди й хочемо вдихнути в нього нове життя, запустити бізнес, можливо, дати робочі місця жителям околиць у майбутньому.

У квітні 2016 року ми подали заяви про те, що хочемо реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки. Точніше, це було кілька заяв: від мене, чоловіка і ще кількох наших друзів, яким ми теж запропонували взяти участь у такій авантюрі. Кожен вказав, що претендує на 2 га землі — це максимальна площа, яку дають під фермерство і садівництво. Всі ділянки ми вибрали поруч одна з одною, щоб потім перетворити на одну велику ділянку.

Чим все завершилось

Сільрада пішла назустріч. Нам дозволили розробити проект щодо відведення земельної ділянки — базовий документ, з яким можна починати процес приватизації. Викликали хлопців із землеустрою, уклали з ними договір. Через якийсь час вони повернули нам вже готовий проект: виміряли ділянку, визначили та прописали її площу, розміри. Сільрада затвердила цей проект. І все. На всю процедуру пішло півроку.

За роботу землемірів ми c друзями заплатили по 2700 грн з людини, а всього нас було шестеро.

Ну, і викатали чимало бензину, добираючись у це село. Ніяких інших платежів у нас не було. Додаткових документів, сертифікатів, що підтверджують, що ми маємо право займатися агродіяльністю — нічого такого не було потрібно.