Через повалення Мадуро у Венесуелі Україна може опинитися у пастці: деталі від FT

Повалення режиму Ніколаса Мадуро у Венесуелі силами США може стати початком глобального перерозподілу сфер впливу. Не виключено, що президент США Дональд Трамп може піти на велику угоду з Росією та Китаєм, де ціною американського домінування в Латинській Америці може стати майбутнє України.

Про це йдеться у статті Financial Times.

«Доктрина Монро — це велика справа, але ми значно її перевершили, справді дуже сильно. Тепер її називають „Доктриною Донро“», — цю заяву Трамп зробив лише за кілька годин після того, як американські війська усунули Мадуро від влади у Венесуелі.

Події у Венесуелі стали наочною ілюстрацією прагнення адміністрації Трампа утвердити домінування США в Західній півкулі. Саме така логіка лежала в основі стратегії національної безпеки країни, оприлюдненої минулого місяця. Помітне задоволення президента швидким результатом операції дає підстави припускати, що він може зацікавитися подальшими інтервенціями в розширено трактованому американському «задньому дворі».

Поділ сфер впливу між великими державами: загроза для України

Водночас зміна влади у Венесуелі має наслідки, що виходять далеко за межі регіону. Проголошення «Доктрини Донро» у поєднанні з сигналами Трампа про зближення з Москвою та Пекіном вказує на його симпатії до моделі світового устрою, заснованої на поділі на сфери впливу між великими державами.

І Росія, і Китай різко розкритикували усунення Мадуро. Проте лідер КНР Сі Цзіньпін цілком міг би змиритися з втратою китайського впливу у Венесуелі, якби натомість отримав свободу дій щодо Тайваню. Аналогічну угоду Росія була б готова укласти стосовно України. Ще 2019 року Фіона Гілл, яка працювала в першій адміністрації Трампа, повідомляла Конгресу, що Кремль «дуже чітко давав сигнали про бажання укласти якусь дуже дивну угоду-обмін між Венесуелою та Україною».

Заяви Трампа щодо Колумбії та Мексики

Після захоплення Мадуро Трамп зробив низку різких заяв на адресу Колумбії та Мексики. Зокрема, він звинуватив президента Колумбії Густаво Петро в тому, що той «робить кокаїн … тож йому варто стежити за своєю дупою». Водночас американський лідер позитивно відгукнувся про президентку Мексики Клаудію Шейнбаум, але зауважив, що наркокартелі «керують Мексикою». У трампістських колах уже давно точаться дискусії про можливість силових дій проти мексиканських картелів безпосередньо на території цієї країни. Досі переважала стриманість, однак успіх у Венесуелі може змінити ці настрої.

Куба також знову опинилася в полі зору Вашингтона. Комуністичний режим, проти якого США безуспішно намагалися діяти ще у 1960-х роках, тепер знову викликає жорстку риторику. Держсекретар Марко Рубіо назвав уряд у Гавані «величезною проблемою» і додав: «Я думаю, що у них великі проблеми … Я не збираюся говорити з вами про наші подальші кроки». Падіння Мадуро неминуче ускладнить становище Куби, яка тривалий час залежала від венесуельської нафти та фінансової підтримки.

Загроза анексії Гренландії

Окремою темою залишається Гренландія. Трамп знову публічно заявив про бажання взяти острів під контроль, попри те що він є автономною територією Данії. Анексія частини території союзника по НАТО стала б значно радикальнішим кроком, ніж повалення авторитарного лідера в Латинській Америці. Однак адміністрація Трампа вже тривалий час готує відповідне інформаційне тло, звинувачуючи Данію в неефективному управлінні островом. З огляду на демонстративно зневажливе ставлення до європейських партнерів, такий сценарій не можна повністю відкидати.

Такий світ відповідає інтересам РФ і Китаю, але є країни, здатні чинити опір

У Пекіні та Москві за цими процесами спостерігатимуть із великим інтересом. Світ, у якому потужні держави та авторитарні лідери можуть діяти у своєму регіоні майже без обмежень, відповідає інтересам і Росії, і Китаю. Сам Трамп, імовірно, переконаний, що поділ світу на неформальні сфери впливу здатен забезпечити «стратегічну стабільність» у відносинах із цими країнами.

На перший погляд така логіка може здаватися переконливою. Проте вона ігнорує інтереси та позицію менших держав, яким відмовляють у праві самостійно визначати власне майбутнє. Водночас ці країни мають суб’єктність і можуть чинити опір — що яскраво довела Україна.