Вінничани масово виїжджають за кордон, а в області з’явилась бігборди, в яких просять їх цього не робити
Все більше жителів Вінниччини залишають країну та їдуть за кордон. Хтось — на заробітки, одні — на навчання, інші — просто в пошуках кращого життя.
Днями сусідка моїх батьків у селі віддала п’ятьох своїх дітей в інтернат та поїхала до Польщі на роботу. А тітка Ліда вже більше року фасує канцелярію, бо єдиного сина треба вчити за 35 тисяч гривень на рік. Днями вона забрала туди і рідного брата Сашка, той — електрик на заводі. Каже, що батрачить за двох, але отримує щедру зарплату від пана й пересилає у Вінницю жінці-вчительці та двом синам. Що скажеш — українські робочі руки на чужині в пошані!
Але хіба від доброго життя так масово покидають країну люди? Хіба це нормально, коли більшості не вистачає навіть на продукти та комунальні послуги? Бо на ринку лише за зимову куртку та чоботи доведеться віддати 4000 гривень! А що робити тим, у кого мінімалка? Чи пенсіонерам, які по 40 років горбатись і віддали своє здоров’я, а тепер отримують від держави “подачки” у вигляді підвищення пенсії на 10-20 гривень? А що робити молоді, яка ніколи не знатиме, що таке безкоштовна медицина, освіта, вони не зможуть тут заробити собі на власне житло та придбати автівку за адекватну ціну. Звісно, вибір — очевидний… Тікати…
Ну що ж, 26 років реформ не минули марно. Зараз для багатьох є очевидним новий стан, до якого скотилася українська економіка. Адже тепер від проблеми нестачі матеріального або фінансового ресурсу за наявності дешевої, але досить кваліфікованої праці (якою так довго пишалися), ми перейшли до проблеми дефіциту робочої сили як такої… У цьому я переконалась кілька тижнів тому, коли шукала бригаду для ремонту квартири. Бо таких залишилось на Вінниччині одиниці. Тікає до Європи і чимало водіїв. Це нам підтверджує і голова ГО “Вінницька обласна асоціація автомобільних перевізників” Анатолій Ратовський.
— Професія водія стала непрестижною. В будь-якому автопарку тепер дефіцит водіїв. Зарплата низька, треба раніше за всіх вставати, мати стаж від 3-х років, дороги в жахливому стані. Є такі маршрути у сільській місцевості, куди взагалі ніхто не хоче їхати. Оголошують конкурс — заявок нема. Водії йдуть працювати туди, де можна більше грошей заробити. В зв’язку із тим, що Рада Європи схвалила із Україною режим безвізу, виїхати за кордон та працювати там стало легше. Тому вінницькі водії тікають у Польщу та інші країни. Працюють там за спеціальністю, — каже він. — Заробляють у кілька разів більше, ніж тут. Ми дати таку зарплату не можемо. Ціни на паливно-мастильні матеріали та запчастини зросли й забирають 70% заробітку. Мінімальна зарплата у наших водіїв — 3200, максимум — до 5000 гривень. Оновити рухомий склад парку не можемо. Кредитні ставки в Україні складають 20-25%, тому новий транспорт ніколи себе так не окупить на маршруті. В других державах ставка 3-5%, і значно швидше вона себе виправдовує. Підприємці можуть більше купити автобусів, щоб легше було працювати.
Крім того, “кадровий” голод є у самому обласному центрі — бракує кондукторів. Причина та сама — втекли на заробітки. Вільних є 150 вакансій. На 8-ми маршрутах у Вінниці тепер нововведення. Обілечують пасажирів тролейбусів, трамваїв та автобусів і кермують транспортом водночас його ж водії. Середня заробітна плата у кондукторів нині 4 тисячі гривень.
Що ж, складається таке враження, що державним керманичам не лише не хочеться привабити в Україну інвесторів чи просто перспективну молодь, а й байдуже до тих, хто вже живе і працює в своїй країні.
— На нас насувається катастрофа. Це йде з боку Польщі, Чехії, Словаччини. Пропонується робота за кордоном, переважно за робочими спеціальностями. Їдуть цілими бригадами. Скрізь — на вулиці, в магазинах — розміщено відповідну рекламу. Йде масована пропаганда. Що робити? Зараз на сайтах для пошуку роботи розміщено 1,5 млн вакансій. Неможливо знайти робітників, позаяк у нас повністю знищено систему професійно-технічної освіти. Наприклад, у нас є замовлення, є навіть пропозиції від інвесторів, але я не можу взятися за це замовлення, бо немає людей, — скаржиться один із керівників підприємства на Вінниччині. — Ця проблема стосується практично кожного виробничого напряму. Люди масово їдуть, причому втрачається саме той людський капітал, який міг би робити значний внесок в український ВВП.
Буквально цими вихідними дорогою від батьків я побачила замість звичних бігбордів із рекламою новобудов зовсім інший — від Мінсоцполітики, із такими закликом — “Не покидай Україну. Працюй тут”. Та хіба цим ми зможемо зупинити людей? Чому б просто не підняти їм заробітні плати, пенсії, стипендії?
