Беззубість української влади зриває дах російським бойовикам на Донбасі
На Донбасі нова фаза загострення. Війна по суті там ніколи й не припинялася. Просто періоди відносного затишшя чергувалися з періодами нових спроб російських загарбників атакувати українські позиції. З моменту початку бойових дій під Авдіївкою загинули десятки українців. Гаряча фаза триває. І кінця цьому конфлікту не видно. Якщо стан справ у світі і політика української влади залишаться без особливих змін, можна очікувати, що війна на Сході триватиме роками, а то й десятиліттями. У світі є чимало таких прикладів за участю Росії. Москва просто так не залишить у спокої Україну. Хіба що, якщо сама стикнеться з проблемами, які спровокують її агонію. Але справа не тільки у Москві. Проблема і в українській владі. Росія чудово вивчила настрої і стиль поведінки нинішніх правителів України. Вона чудово знає, що Порошенко, Турчинов, український Генштаб, уряд та правляча коаліція сковані по рукам і ногам вірою у безальтернативність Мінських угод. Українська влада боїться нав’язувати порядок денний, проявляти ініціативу, діяти нетрадиційно і методами гібридної війни. Вона надто передбачувана у своїй сліпій вірі у силу санкцій Заходу. Надто беззуба у політиці відмови від різних методів деокупації Донбасу. Надто боягузлива в питаннях військової ініціативи і контрнаступу. І безглузда у сподіваннях на Мінські угоди. А передбачуваність і прогнозованість у протистоянні з агресором ніколи не веде до перемоги.
Україна не може завершити війну на Сході чи хоча б припинити постійні обстріли з боку російських найманців не лише тому, що Путін не хоче закінчення війни. Є й інша причина. Правлячі українські еліти не хочуть рішучих дій. Ситуація доходить до абсурду. Українські війська перебувають на своїй території. Їх атакують з окупованої території. А вище командування забороняє солдатам контратакувати і ще й закликає не вестися на провокації. Коли українських хлопців вбивають, нам кажуть про святе виконання Мінських угод. Коли від Генштабу очікують наказу перейти у наступ, там кажуть: не можна порушувати Мінськ, стійте на старих позиціях. Російські бойовики попри свою схильність до анархії та алкоголю, чудово вивчили, чого їм варто чекати від української сторони. Ті, хто давно воює на Донбасі, знають, що українська армія може бути небезпечна, а українські солдати сміливі у бою. Але знають ці загарбники й інше. Українську армію можна обстрілювати з чого завгодно. Стріляти можна з «градів», танків, гаубиць. З житлових районів та з самого центру Донецька. І боятися особливо немає чого. Адже командування ЗСУ обмежує українську армію у тому, що дати адекватну відповідь на такі дії. Тому дуже часто обстріли українських позицій для російських бойовиків залишається без покарання.
Російські загони можуть атакувати позицію ЗСУ наперед знаючи, що їм не загрожує у відповідь удар з повітря чи обстріл з потужного озброєння. Адже українська сторона свідомо та з власної ініціативи обмежує себе в можливостях боротьби з окупантами. Вона люб’язно погодилась відвести важке озброєння з лінії зіткнення. Вона не застосовує військову авіацію та вертольоти ще з літа 2014 року. Вона стоїть на місці і не атакує. Максимум, що дозволено українським військовим – це просунутися на кілька сот метрів і зайняти кращі рубежі. Але не для атаки, а для оборони. Та й то у випадку, коли їх звідти обстрілюють. Дивна і незбагненна за своєю дикістю ситуація. Нас атакують на власній землі з допомогою всіх видів зброї, а ми не можемо навіть завдати удару у відповідь. Проти нас кидають танки і «гради», а українське командування кидає у бій піхоту. Бо ж десь там у Мінську підписували угоди, яким не існує альтернативи. І ми не маємо право порушувати їх. Те, що Росії на їх начхати і те, що ці угоди шкідливі для України, українська влада чомусь не враховує.
Є й інший момент. Коли росіяни атакують нас на Донбасі, вони не лише знають про те, що українське командування всіляко стримує наших військових від адекватної відповіді. Вони знають, що українська армія зв’язана забороною переходити у наступ та визволяти свою територію. Так, бойовики можуть спокійно стріляти з Донецька чи інших міст. Можуть отримувати ешелони військової провізії з тилу. Вони ж розуміють: Київ ніколи не дасть наказу перейти в наступ і визволити хоча б кілька відносно великих населених пунктів. Бойовики знають і те, що їм не загрожує українська авіація чи ракети. Знають, що їм не доведеться вириватися з оточення, стікаючи кров’ю, коли наші солдати візьмуть їх у кільце. Російським бойовикам не загрожує поки що свій Іловайськ на Донбасі. А те, що хтось там закликає до миру і виконання Мінських угод чи висловлює глибоку стурбованість, непроханих гостей з Російської Федерації зовсім не турбує, а навіть розважає. На жаль, українська армія надто скована млявістю і беззубістю нинішньої влади. Неможливо собі уявити, щоб хтось посмів так безкарно вбивати солдат інших держав світу. Якби армія США чи Ізраїлю зазнала б таких втрат, які тепер несе українська армія, вони б рознесли в порох тих, хто наважився напасти. Ніхто б не думав про якісь там угоди. Тим більше, коли мова йде про терористів та окупантів. Це тільки в нас можна атакувати позиції військових по всій ділянці фронту і вдавати, що нічого особливого не відбувається.
Якщо Україна хоче перемагати, її влада має змінити підходи. Або ж змінитися сама. Мова не йде про те, що треба переходити у наступ по всій лінії протистояння та негайно виходити на кордон з Росією. Можна дійти просто адекватно до ситуації. Якщо бойовики атакують, можна завдати контрудару і оточити їх. Можна почати наступ в іншій ділянці фронту. Не треба обмежувати себе лінією розмежування чи угодами. Це наша земля. І ми маємо повне право повернути її будь-якими засобами. Російські бойовики атакують біля Донецька? Тоді ми можемо спробувати взяти Луганськ. Або хоча б повернути Дебальцево. Досить ставити українську армію в оборонну позицію. Лише активні дії і можливість швидко реагувати на будь-які акти агресії допоможуть мінімізувати втрати і повернути території Донбасу. Російські бойовики і Кремль не мають знати, чого чекати їм від ЗСУ. Вони мають розуміти, що постійні атаки обернуться величезними втратами. І ніхто не буде обмежувати себе у відповіді. Якби там не було, але Україні принципово важливо методами гібридної війни, маневреної оборони і наступу поступово витіснити російських окупантів з територій Донецької та Луганської областей. Коли Донбас буде звільнено, Москва не зможе сказати, що «рускіх войск на Донбасе нет». Доведеться або йти на відверту агресію, що може спричинити відповідні наслідки, або змиритися з поразкою.
