“Грузинський компромат” на Порошенка: версії, причини, наслідки

О прилюднення у канун «старого нового року» чергового «компромату» на президента П. Порошенка грузинським телеканалом «Руставі-2» стало черговою «інформаційною бомбою», яка сколихнула світ української політики.

Мова про начебто написані особистою рукою нинішнього президента документи, датовані 2007 роком, та адресовані керівництву російської ФСБ. У них Порошенко начебто клянеться у дружніх намірах по відношенню до Росії, обіцяє не чинити «підривної» діяльності, та готовність виступати в якості «агента».

У самих документах одразу привертає увагу наступне.

По-перше, вони у часі співпадають із історією, коли Порошенка не пустили до Росії, але потім змінили «гнів на милість». Очевидно, це сталося не просто так. Тож певне історичне підґрунтя для появи цих документів все ж є. Тобто, теоретично ніщо не заважає визнати можливість існування «розписок» Порошенка.

По-друге, в самому документі містяться певні положення, які можуть виглядати досить грубими анахронізмами. Наприклад, згадування «Порошенком» візитів до родичів «дружини сина», хоча сам Олексій Порошенко одружився лише 2013 року.

Вартує на увагу і наступне

Джерелом «зливу» компромату був грузинський телеканал «Руставі-2», який пов’язують із нинішнім «ворогом номер 1» президента Порошенка – М. Саакашвілі. При цьому, якщо документи достовірні, то джерелом «витоку» із архіву ФСБ могло бути лише саме ФСБ, що одразу наштовхує на думки про цілі подібного «зливу».

Далі, у цій ситуації сторона президента відреагувала дуже швидко. Офіційна позиція про «фейковість» інформації була оприлюднена миттєво. Це дуже не характерно для інформаційної роботи оточення президента. Згадаймо, скільки часу витрачалося на формулювання позиції після усіх попередніх скандалів? Це свідчить про те, що у президента були готові до подібного «інформаційного вкидання».

Трохи про зміст самого документу. Встановити його «фейковість» чи «достовірність» зараз дуже важко. Хоча б тому, що він може бути і тим і тим одночасно (стосовно різних сторінок).

Щодо версій походження та причин оприлюднення тексту саме зараз, то вони можуть бути різними.

Очевидно, назрівають аналогії із «компроматом на Саакашвілі», оприлюдненим до Нового Року генпрокурором Ю. Луценком. Тоді «головного опозиціонера» обвинуватили у спробі організації державного перевороту, в якості доказів чого були оприлюднені начебто записи розмов із олігархом часів В. Януковича – С. Курченком. Тоді ці записи теж викликали багато питань в плані автентичності. Звертає увагу той факт, що нинішній «компромат на Порошенка» – це, фактично, дзеркальне відображення «компромату на Саакашвілі». Тільки президента обвинувачують не у співпраці з якимись олігархами, а одразу – з ФСБ. Крім того, варто згадати, що сам Саакашвілі останнім часом обрав для себе стратегію обвинувачувати Порошенка у зв’язках з Росією. Якщо ж згадати про джерело інформації, то історія остаточно починає нагадувати «троллінг» з боку Саакашвілі президента П. Порошенка. Мовляв, тепер ти доводь, що «не верблюд». Подібна версія має і слабкі сторони, адже не дає відповіді на питання про джерела походження документів, та причини їх «зливу» саме зараз.

Далі, привертає увагу одночасна продуманість текстів, і, водночас, наявність у них положень, які одразу можуть бути підставою для «руйнування» віри у їх достовірність. Зокрема, як вже було сказано вище, самі документи дуже добре вписуються в «історичний контекст». Порошенка справді не пустили до Росії, а потім раптово змінили «гнів на милість». Порошенко правді в той період давав інтерв’ю, у яких закликав до «дружби» з Росією. Все це, теоретично, мало б бути неспростовним підтвердженням автентичності оприлюднених грузинським телеканалом текстів.

Водночас, питання про те, чи міг мати 2007 року Порошенко «родичів дружини сина» у Санкт-Петербурзі одразу, начебто, все перекреслює (хоча і тут можуть бути варіанти для тлумачень).

І практиці інформаційних технологій поширене т.зв. «інформаційне щеплення». Сенс його полягає у наступному. Якщо ми точно знаємо, що скоро має бути «компромат» проти нас із певної теми, ми можемо зіграти на випередження, і самі «злити» проти себе компромат, наповнивши його абсурдними та явно недостовірними деталями. Це має захистити нас від усіх майбутніх нападів, які будуть вже не сприйматися на тлі «першого провального вкидання».

Ця історія і справді нагадує «інформаційне щеплення». По-перше, легкі для «викриття» положення. По-друге, швидка реакція оточення президента. Це свідчить, що дана реакція була підготовлена завчасно, а, отже, до «вкидання» готувалися. По-третє, суворо кажучи, сам по собі «компромат» компроматом назвати досить важко. Навряд чи всі ці обвинувачення щодо прохань бізнесмена Порошенка 2007 року впустити до Росії є вже аж занадто серйозними на фоні усіх інших «гір компромату», які вже були оприлюднені.

Правда, версія із «щепленням» має і одну слабку сторону. Зокрема, згадування про «агентурний позивний» Лоліта для Порошенка. Якщо його розробили власні технологи президента – це виразний «прокол», адже тепер очевидно, що це прізвисько намертво прилипне до «гаранта» щонайменше у деяких суспільно-політичних колах. І це не той «неймінг», який у цій ситуації справді потрібен Порошенкові.

Тепер трохи щодо наслідків

Вони, схоже, є досить звичними для подібної ситуації.

Як правило, всі «зливи компромату» щодо президента мали лише один наслідок – подальша радикалізація суспільства, та його поділ на дві виразі групи: прихильників та противників Порошенка.

Для противників Порошенка «грузинський компромат» – це лише чергове підтвердження їх думок про брехливий та «зрадницький» характер нинішньої влади.

Для його ж прихильників – це теж чергове підтвердження їх думок про те, що «ФСБ прагне дискредитувати президента, а, значить, він все робить вірно».

Відповідно, градус дискусії та взаємних обвинувачень у суспільстві лише зростатиме. При цьому, так само як і у випадку «компромату на Саакашвілі», нікого, за великим рахунком, не цікавить достовірність оприлюдненої інформації. Її просто сприймають на віру (або не сприймають – теж на віру) згідно до власних політичних переконань.

Насправді, останнє є дуже небезпечною тенденцією, адже політична радикалізація на тлі відсутності критичної «серединної позиції» може, у кінцевому рахунку, призвести до громадянського протистояння.

Петро Олещук