«Із нас узяли 52 тисячі гривень за тиждень проживання». Кому війна, а кому — заробітки

«Із нас узяли 52 тисячі гривень за тиждень проживання». Кому війна, а кому — заробітки

Волонтери із західної й центральної України шукають кошти на матраци для переселенців і бронежилети для тероборони, облаштовують притулки в міських ресторанах і сільських школах. Готують обіди, збирають речі, передають дитяче харчування й ліки тим, хто цього потребує. Нині на західній Україні волонтерів уже більше, ніж потрібно. Люди намагаються підтримати тих українців, які евакуювалися або досі не змогли виїхати.


А втім, традиційно під час війни є й такі, хто організовує «бізнес» нашвидкуруч, завищує ціну на оренду й бере гроші за офіційно безоплатні послуги. Ми поспілкувалися з тими, кому довелося виїхати з рідних домівок і кому на шляху трапилися не тільки обійми українських волонтерів.



Анастасія

Ми мали виїхати з Києва, бо нашу квартиру над Проспектом Перемоги, найбільшим у місті, обстріляли в одну з перших ночей війни. Шість днів ми з родиною майже весь час жили в бомбосховищі в сусідньому будинку, виходячи раз на кілька днів прийняти душ удома й постояти в кількагодинних чергах по продукти й ліки. На сьомий день ми зібрали речі, заплатили 100$ за таксі на вокзал і поїхали до Вінниці.




Можете перевірити, на вінницькому OLX є чимало оголошень про оренду квартир від 200-300 грн подобово, тож ми розраховували знайти квартиру за прийнятну ціну. На жаль, оголошення здебільшого виявилися фейками. Нині вчотирьох ми живемо в однокімнатній квартирі зі старим ремонтом, яка коштує 1000 грн за добу. Це понад тисяча доларів на місяць. Власниця погодилася на знижку 100 грн за умови, що ми орендуватимемо на тиждень і більше.

Фото Анастасії

Фото Анастасії
Фото:Надане hromadske

Марина

24 лютого ми з родиною вирішили виїхати машиною з Києва до західної України, адже залишатися в столиці було небезпечно. Шукали житло вже дорогою, бо не було часу сидіти в букінґу й щось бронювати. Перша зупинка була у Фастові. Десь із годину перепочинку. Ми залізли у букінґ, і те, що вдалося забронювати, — останній номер у готелі. Також шукали квартиру, бо знали, що з Києва їхатимуть друзі і їм необхідно буде десь зупинитися. На той час це вже були останні доступні квартири. Ми знайшли двокімнатну студію в ЖК «Фамілія» на Кульпарківській, біля аеропорту Львова. Квартира вартувала 47 тисяч гривень, і ми забронювали її, бо іншого виходу просто не мали. Вже на місці замість 47 з нас узяли 52 тисячі гривень за тиждень проживання.

У цій квартирі жили потім наші друзі та знайомі, постійно змінювалися люди. Коли ми спитали власника, чи можемо її знімати довше, але з якоюсь знижкою, він відмовив. Коли ми з’їхали, він підвищив ціну спочатку до 77 тисяч, а тоді ми ще раз побачили його оголошення вже за 92 тисячі гривень на тиждень.

Звісно, я читала звернення Андрія Садового щодо мародерств і здирництва. Нині мені вже двічі телефонували різні служби й перепитували про цю історію, але чим вона наразі завершилась, мені не відомо. Досі це оголошення є на букінґу.

Неля

Ми чекали на можливість виїхати з Фастова Київської області. 2 березня потяги в місті проходили транзитом без зупинок і переповнені. Потяг Київ-Солотвино мав прибути о 18:20, але прийшов із затримкою на 40 хвилин, тому зупинка за часом була дуже коротка. У 7-ий вагон нас не пустили, оскільки той був переповнений. Зорієнтувалися, що біля 8-го вагона нікого немає, й стали проситися зайти. Нас було четверо, двоє з нас — мої діти віком 16 і 21 рік.

Провідниця відповіла, що не має куди нас узяти, хоча тамбур був вільний і коридор вагона також. Запропонувала нам пройти до 13-го евакуаційного вагона. Я розуміла, що часу обмаль, і двері в тому кінці потяга не відчинялися взагалі. Тож стала наполягати, аби вона пустила нас у тамбур. На що провідниця відповіла, що в неї вагон платний, 900 грн. Син простягнув їй 1000 гривень. Взявши гроші до рук, пані уточнила, — з кожного. Так ми їй дали ще 100 доларів. Решти не було. Ми їхали до Виноградова. Пані провідниця провела нас до купе, де сиділи четверо пасажирів до Львова, серед них і трирічна дитина. Вони також їй заплатили готівкою 1650 гривень за три квитки.

Ми з меншою донькою зараз в Італії. Я не витратила жодного євро. Італійці повністю всім забезпечили. Навіть не дозволяють нічого собі купити. У кафе пригостили всіх нас кавою. Я намагалась заплатити, на що мені сказали, що виділено фонд від міста для того, щоби вони нас підтримали. За нас продумали кожну деталь: медицина, школи, харчування, одяг, всі засоби гігієни…

Что думаете по этому поводу? Оставьте свой комментарий