«Моє місто обстрілюють, а моя мама в Росії мені не вірить»
Олександра та чотири її собаки ховаються у ванній в її квартирі у Харкові від початку обстрілів.
«Коли я почула перші вибухи, вибігла з дому, щоб вивести своїх собак з вольєрів надвір. Люди панікували, кидали свої машини. Мені було так страшно», — каже вона.
25-річна дівчина регулярно спілкується зі своєю мамою, що мешкає у Москві. Але під час цих розмов і навіть після того, як вона надіслала відео рідного міста після бомбардування, вона не може переконати маму в тому, що перебуває у небезпеці.
«Я не хотіла лякати батьків, але почала їм прямо говорити, що гинуть цивільні й діти», — каже вона.
«Вони хвилюються за мене, але наполягають, що це, ймовірно, сталося випадково, що російська армія ніколи не нападатиме на мирних людей. Що це українці вбивають своїх».
Багато українців мають родичів у Росії. Але іноді, як-от у випадку з Олександрою, вони мають протилежне розуміння війни. Українці вважають, що це пов’язано з роботою російських ЗМІ, які там жорстко контролюють.
АВТОР ФОТО, OLEKSANDRA
Олександра каже, що її мама просто повторює те, що чує на російських державних телеканалах.
«Я дуже злякалася, коли моя мама точно процитувала російське телебачення. Вони просто промивають людям мізки. І люди їм довіряють», — каже Олександра.
«Мої батьки розуміють, що тут якісь бойові дії. Але вони кажуть: росіяни прийшли вас звільняти. Вони нічого не зруйнують, вони вас не чіпатимуть».
Поки ми брали в Олександри інтерв’ю, тривав обстріл. Інтернет-зв’язок був слабкий, тому довелося обмінюватись голосовими повідомленнями.
«Я майже забула, як звучить тиша. Обстрілюють безперервно», — каже вона.
Однак на російських державних телеканалах у той день нічого не сказали про ракетні удари по мікрорайонах Харкова, про загибель мирного населення та про чотирьох людей, які загинули у черзі за водою.
Російські державні телеканали виправдовують війну, звинувачуючи Україну в агресії, і продовжують називати свої дії «визвольною спецоперацією».
Будь-яке російське видання, що вживає слова «війна», «вторгнення» чи «напад», може заблокувати медіарегулятор країни за розповсюдження «неправдивої інформації про дії російських військових» в Україні.
Популярні телеканали кажуть, що загроза для цивільного населення України надходить не від російських збройних сил, а від українських націоналістів, які використовують мирних жителів як живий щит.
Деякі росіяни вийшли на вулиці на знак протесту проти війни, але ці демонстрації не транслювали основні державні телеканали.
Михайло, відомий київський ресторатор, не мав ні часу, ні бажання дивитися репортажі російського телебачення про вторгнення в Україну.
Коли почався обстріл української столиці, він і його дружина зосередилися на тому, щоб захистити свою шестирічну доньку та маленького сина.
АВТОР ФОТО,MYKHAILO
Вночі їхні діти прокидалися від вибухів і постійно плакали. Родина вирішила переїхати на околиці Києва, а потім — за кордон.
Вирушили до Угорщини, де Михайло залишив дружину з дітьми, а сам повернувся на Західну Україну, щоб допомагати військовим.
Батько Михайла працює в монастирі неподалік від Нижнього Новгорода в Росії. Він не зателефонував, коли Росія напала на Україну, і це Михайла здивувало, тому він сам його набрав і розповів, що відбувається. Батько відповів, що це неправда: війни немає, і росіяни рятують Україну від нацистів.
Михайло каже, що відчував силу російської пропаганди, але коли почув це від свого батька, був просто спустошений.
«Мій рідний батько не вірить мені, знаючи, що я тут і все бачу на власні очі. Тут моя мама, його колишня дружина, — каже він. — Вони з бабусею ховаються у ванній через обстріли».
Російські ЗМІ вже багато років жорстко контролюють, і глядачі отримують необ’єктивну інформацію про Росію та її дії по всьому світу.
«Державний наратив завжди зображує Росію таким собі гарним хлопцем», — каже Джоанна Шостек, експертка з Росії та політичних комунікацій в Університеті Глазго.
«Історії про Другу світову війну, Велику вітчизняну війну, про те, що Росія ніколи не робила нічого поганого. Тому вони й зараз не вірять».
За її словами, більшість росіян не шукають інших точок зору. Вона вважає, що односторонній наратив з різкою критикою Заходу пояснює, чому погляди росіян можуть відрізнятися від поглядів їхніх родичів у сусідніх країнах.
«Людей, що критикують Росію, так довго називали зрадниками чи іноземними агентами; усі критики — це іноземні агенти, що працюють на Захід. Тому людина не вірить навіть власній дочці».
Батьки Анастасії живуть у невеликому селі за 20 км від самопроголошеної ДНР. Село перебуває під контролем України, але в їхньому будинку завжди увімкнені російські державні телеканали. У будинку навіть годинник переведений на московський час — повернення до радянського минулого.
Тож, коли 24 лютого Анастасія прокинулася у Києві під звуки сирен, вона знала, як відреагують її батьки.
«Мама була першою людиною, якій я зателефонувала, коли вистрибнула з ліжка о п’ятій ранку, втративши орієнтацію. Вона здивувалася і розмовляла дуже спокійно, майже невимушено», — каже вона.
Анастасія, журналістка, переїхала до Києва 10 років тому. 24 лютого вона прокинулась, почула вибухи і переживала, куди вони ще вдарять.
АВТОР ФОТО,ANASTASIYA
«Я знову зателефонувала мамі. Сказала їй, що боюся».
«Не хвилюйся, — сказала вона заспокійливо. — Вони [Росія] ніколи не бомбитимуть Київ».
«Але вони вже це роблять», — відповіла Анастасія.
«Я сказала їй, що є жертви серед цивільних».
«Але ж і в нас так було, коли Україна напала на Донбас!» — відповіла вона, сміючись.
«Якусь мить я не могла дихати. Коли моя мама сказала це з такою жорстокістю, у мене просто серце розбилося».
Анастасія вважає, що створений російськими ЗМІ образ, — це образ «славетної російської армії», яка визволяє Україну від нацистів. Багато років вона уникала політичних суперечок з батьками, але цього разу кинула слухавку.
Ми говорили з Анастасією, коли вона виїжджала з Києва після чотирьох ночей у бомбосховищі. Її думки були про невизначене майбутнє.
«У моїй голові наразі багато думок. Що буде з усіма нами? Куди все це йде? Чи повернуся я коли-небудь? Чи побачу я знову своїх батьків? Я дуже люблю їх, але щось всередині зламалося, і я не думаю, що це коли-небудь можна буде виправити».
