Посол Німеччини: ми очікували, що Росія обере західний шлях. Сильне було розчарування

Посол Німеччини в Україні Ернст Райхель – досвідчений дипломат, який працював в СРСР, Росії, Косово і Україні. Також багато років працював в німецькому МЗС консультантом з російських питань. Людина, яка добре знає Східну Європу, він строго дотримується постулатів Нормандського формату, при цьому, не дивлячись на ряд своїх висловлювань, як і Франк-Вальтера Штайнмайер, не вважає деякі дії ФРН в останні роки в українському питанні – проросійськими.

Ми перетнулися з ним на врученні франко-німецької премії по захисту прав людини правозахиснику Павлу Лисянському. Той говорив про необхідність більше контактувати з окупованими територіями. Це дуже імпонує німецьким і французьким дипломатам.

– Як би не намагалася західна дипломатія, але Мінські угоди не працюють. Що робити?

Не робити непоправного. Що б не трапилося, здаватися не треба. Як дипломати і політики ми не можемо залишити надію. Нам треба тиснути на РФ і далі, щоб змусити її виконувати Мінські угоди.

– Як? Чи є інструменти?

Власне, у нас є ряд робочих інструментів, перш за все – західні санкції. Ми повинні продовжувати їх і в майбутньому. У нас немає кращого інструменту, ніж санкції і вимоги до РФ. Але, з іншого боку, треба продовжувати говорити з РФ. Адже очевидно, що військового шляху у вирішенні питання Донбасу в протистоянні один на один з РФ в Україні не має. Залишається дипломатія. Яка стоїть на позиціях компромісу. Ви повинні робити кроки назустріч тій стороні, і та сторона повинна реагувати. Мінські угоди – це форма компромісу.

– І цей компроміс багатьом не подобається.

Може, і не подобається, але ті, хто критикує Мінськ, повинні розуміти, що вихід з Мінська – це повернення до 2014 року, тобто – до прямої війні. Я хвилююся з приводу того, що Мінськ не виконується де-факто, але у нас немає іншого шляху.

– Як ви оцінюєте українські ініціативи щодо відновлення і реінтеграції Донбасу?

Ми дуже сильно критикували торговельну блокаду і розрив торгових відносин з територіями. Україні треба наводити більше контактів з жителями «тих» територій, неконтрольованих. Пенсії, наприклад, це важливо. Якщо Україні не вдасться з цим, на тій стороні зрозуміють, що Україна – нічого запропонувати. Як вона тоді буде демонструвати свою перевагу перед невизнаними республіками?

-Багато в Україні цим вкрай незадоволені. Люди на окупованій території отримують одразу дві пенсії – українську і свою, «ДНРівську».

Але вони заслужили українську пенсію за українськими законами, вони працювали все життя в Україні і на Україну.

– Що ви можете сказати про грузинський досвід реінтеграції територій, забезпечення прав біженців та переселенців? Він корисний для України?

Грузія насправді не дуже досягла успіху в реінтеграції цих територій. Це ефективно заморожений конфлікт. І про повернення цих територій до складу Грузії взагалі зараз мова не йде ні на якому рівні. Зі східною Україною ситуація зовсім інша. Ми маємо підписаний в Мінську документ, в якому прописані конкретні кроки щодо повернення територій до складу України. Що важливо – Путін підписався під цим документом. Це колосальна різниця в порівнянні з грузинським варіантом. Я не думаю, що в України є інтерес відкинути цей документ.

– Проблема в економіці. Складно стимулювати економіку, коли не йде інвестор. У бідній області сепаратистські настрої підтримуються безробіттям.

Так, на мій погляд це велика проблема. І немає точного рецепта, як допомогти тут – якщо ми живемо в ринковому суспільстві, ніхто не може змушувати економіку йти в той регіон або інший.

– В Україні багато хто критикує позицію Німеччини і Франції по Нормандському формату, згадуючи, що позиція Німеччини раніше була по ряду міжнародних питань проросійською.

Наприклад?

– Наприклад, з іракського питання.

Чесно кажучи, не бачу підстав так говорити. Ситуація в 2004 по Іраку була трохи, і це м’яко кажучи, іншою, ніж в 2014 по Україні. Тому що в 2014 відбулася анексія Криму. Це логічно, що ставлення до РФ з боку не тільки Німеччини в Європі різко змінилося, і це нормально!

– Чому цієї зміни не відбулося в 2008, коли РФ вторглася в Грузію? Адже там була така ж ситуація.

Думаю, ці дві ситуації не можна порівнювати. Вони різні.

-Тобто, Україна більш «європейська» країна – ближче до інтересів ЄС?

Ні, це не залежить від географічного положення. Так, у нас був такий досвід, у нас була надія, що Росія модернізується з радянської системи в громадянське суспільство і держава з європейськими цінностями і стандартами … А вона розгорнулася назад.

– Сильне було розчарування?

Це було розчарування для нас, звичайно ж! Я працював в СРСР в 1991 році, коли РФ і Україна стали незалежними. Тоді і самі росіяни бачили інакше своє майбутнє – вони були орієнтовані на захід – якщо ви подивіться назад, ви побачите, що це трагедія – зміна уявлень в РФ щодо заходу і переорієнтація їх еліт на інший курс. Але всі 25 років я б не погодився, якби хтось сказав – «Росія вся така». Ні, там багато людей, які бачать її інакше, ніж те, що відбувається з нею зараз.

Розмовляв Сергій Костеж