Ярош: Із ворогами треба не примирятися. Їх треба знищувати!

Яким має бути український націоналіст 21 сторіччя? Як протидіяти головному ворогу України — Російській Федерації — не тільки на території нашої країни, а й поза її межами? Скільки існуватиме РФ у її нинішньому вигляді і як українці можуть прискорити її розпад?

Про це, а також те, чи потрібен нам вступ до НАТО, чим займається Українська добровольча армія сьогодні, як можна було взагалі уникнути війни і чому Володимир Зеленський прямо відповідальний за її початок, OBOZREVATEL поговорив із командувачем УДА Дмитром Ярошем.

Першу частину інтерв’ю читайте тут.

— Ви говорите про те, що український націоналізм треба зробити сучасним і перспективним. То яким він має бути — український націоналіст 21 сторіччя?

— Це ідейна людина, яка іде вперед. Наступає, а не обороняється.

Нам треба говорити про візію України, про геополітичні вектори. В епоху глобалізації — це найважливіше.

Найперше — ми маємо ворога. Цілу імперію, яка є геополітичним гравцем. Імперію, яка не дасть нам розвиватися як національній незалежній державі. Відповідно, ми маємо протиставлятися цьому ворогу на всіх театрах війни, яку він проти нас розв’язав.

І це не тільки війна як така. Це і культура, і інформаційний простір, і кіно, і безліч інших речей. Та сама наука, ті самі ракетні технології. Бо це ж Україна, наші Корольов, Ціолковський вивели Радянський Союз на передові позиції у цій сфері. І це розуміння треба спроектувати у тому українці, який має жити зараз і мусить насамперед думати про майбутнє. Бо український націоналіст — це людина, яка думає і діє в ім’я майбутнього, а не минулого.

Націоналіст — це людина, яка має чудово уявляти, що цей ворог є. І не тільки на сході, а й на заході, як би дивно це не звучало. Бо ж подивіться навіть на Євросоюз: на шовіністичну політику Польщі, імперіалістичну політику Угорщини у нас на Закарпатті…

— І таку політику Угорщина провадить лише щодо України чомусь.

— Неправда. Вони і з румунами, зі словаками таке роблять. Угорці — не корінна європейська нація. Вони свого часу прийшли із Сибіру. От вони тут і поводяться як москалі.

Хоча я з великою повагою ставлюся до угорців. Їздив нещодавно із зятем, донечкою і онуками по Закарпаттю, бачив тамтешні угорські села — вони такі самі, як і ми. Тобто це все — чисто політичні розклади, які нам заводять, часто за ті самі російські гроші. І я безумовно за те, щоб угорці знали угорську мову. Але я і за те, щоб угорці, які живуть в Україні, знали українську. От про що йдеться.

Без мови, без національної пам’яті ми національну державу не побудуємо. А без національної держави матимемо лише умовну державність, яка буде підпорядкована або москалям, або угорцям, або полякам, або американцям…

Хоч я вважаю, що Америка для нас зараз — стратегічний союзник. І нам у жодному разі не можна з ними сваритися. І, до речі, не так аж обов’язково вступати до НАТО, щоб Америку мати союзником.

— Але бажано? Чи вважаєте, вступ до НАТО нам не потрібен взагалі?

— Зеленський правий, коли у своєму виступі на інавгурації сказав, що Європа має бути у голові. Так само і НАТО. Є абсолютно позитивні речі —якщо не помиляюсь, це називається «оборонний бюлетень», — де розписано, як впроваджувати стандарти НАТО в армію, поліцію, в інші силові структури. І на жаль, крайні роки ми його виконували всього на 48% чомусь. При повному сприянні з боку НАТО. То, мабуть, це все ж таки від нашої ментальності залежить, а не від НАТО.

НАТО має бути нашим союзником.

Свобода, гідність — це ті спільні знаменники, де ми можемо з НАТО об’єднуватися.

— Та й спільний ворог, зрештою.

— Так точно. Але при цьому не варто розраховувати на НАТО як на сторону, що буде за нас вступати у війну. Вони це наголошували постійно і скрізь. Навіть зараз. Світ не готовий воювати за Україну з Росією, другою за ядерним потенціалом державою у світі. Це ефемерність. Це лиш наші люди хочуть себе у цьому переконати — за повного сприяння влади.

Це ж як класно: нічого самим робити не треба, за тебе все зроблять «варяги»… Зона комфорту.

Національна ідея не може базуватися лише на якихось зовнішньополітичних векторах. Національна ідея — це завжди опора на власні сили. Це побудова власної української держави. І тоді ми обираємо тих союзників, які нам потрібні.

Бо ж, власне, що таке НАТО? Це насамперед США. І якщо ми укладемо з ними договір про військову співпрацю і вони вступлять у війну — тоді весь НАТО вступає у війну. Якщо на Україну напали і у нас є така домовленість, з однією країною. З Канадою підписати такий договір, з Іспанією, країнами Балтії… Ось так і можна вибудувати спільну систему колективної безпеки із заходом.

А змінять вони свою думку, побачать, що їм вигідно мати такого потужного союзника як Україна, запросять нас до Північноатлантичного Альянсу —тоді підемо.

А то виглядає так, наче ми ходимо і канючимо: «Ну візьміть нас у НАТО». А нам у відповідь: «Ідіть до біса! Нащо ви нам потрібні? Ми не збираємося через вас класти своїх солдатів!».

І це правильно. Я б на їхньому місці робив те саме. У світі поважають і рахуються тільки із сильними.

— Можливо, нам там не раді через те, що ми ніяк не виборсаємося із залишків радянської системи, які у нас скрізь, зокрема і в армії лишилися?

— Не тільки у цьому справа. Росія — набагато потужніший за нас гравець. Бо то імперія. А ми ще не стали національною державою. От із Польщею вони готові грати. Але навіть Польща вела прямі переговори із Трампом, щоби американці розмістили свої військові бази на території Польщі. Заплатили кілька мільярдів доларів. І тільки після того Трамп як верховний головнокомандувач дав добро. Оце — прагматичний підхід, прагматична політика.

А «Північний потік-2» хіба не підтвердження цієї політики? Німеччина також є одним із ключових гравців і у НАТО, і в ЄС. Нас окуповують, у нас забирають Крим. А Німеччині — «по барабану». Вони з Росією і далі торгують нафтою, газом, чим завгодно… Оце і є їхня національна стратегія?

Знов-таки, я не звинувачую Німеччину. У них свої інтереси. У нас — свої.

І якщо говорити про нашу візію — нам треба думати про те, як поляків зробити нашими реальними союзниками. Як нам вибудувати балто-чорноморський союз із Литвою, Латвією, Естонією. Як Білорусь вивести із зони впливу Росії… Оце — на перспективу.

Як розвалити Росію — це теж тема для українського націоналіста. Бо там ціла купа деструктивних чинників, які можуть нам допомогти її розвалити. Але хіба у нас Служба зовнішньої розвідки чи Головне управління розвідки Генерального штабу діє за планом розвалу Росії? Ні. Ми захищаємося. Ми постійно стоїмо як «тєрпіли» — і чекаємо: а хто там прийде і порядок наведе?

— На які саме чинники ви б давили найперше, щоб розвалити Росію?

— Релігійний і етнічний. Це два найголовніших чинники у розвалі всіх імперій за всю історію.

— Під релігійним що саме маєте на увазі?

— Мусульманство. Це головний чинник, який має знищити Росію — за релігійною ознакою.

— А етнічний? Грати на настроях «хватит кормить Москву»?

— І це теж. Хоча це навіть не етнічний, а більше соціальний чинник. Сибір, Іркутська або Челябінська область, будь-яка інша можуть ці питання порушувати. Але те, що південь Сибіру Росії вже потроху захоплюють китайці — це ж факт. То чому нам не підіграти цим речам?

Вони отримують шалені ресурси від Сибіру. Сибір дійсно годує Росію, бо саме там сконцентровано найбільші поклади нафти, газу, золота, діамантів… Уявіть собі, що за одну ніч будуть перекриті всі газо- та нафтопроводи, що йдуть на Європу. Це — кінець. РФ втрачає свій імідж держави сировинного донора для Європи — і все, край.

А ми ж маємо кілька мільйонів українців там! Ханти-Мансійський округ при Союзі ще називали «татаро-хохляцьким», бо переважно населяли його татари з Казані і «хохли» з України. Одне Івано-Франківське управління бурових робіт скільки наших людей туди відправило. Наші кадри там —скрізь. І за нормальної діяльності наших спецслужб ми б усі процеси з ліквідації головної загрози для української державності могли б швидко і якісно реалізувати.

А якщо цього не робити, то так і буде кремлівська кліка ставитися до нас як до «несостоявшегося государства», як Путін каже…

І це образливо. Бо маємо все для того, аби діяти.

— Крім хіба що бажання?

— Бажання — раз. І друге — оця малоросійська хохляцька позиція всередині держави, на яку страждають наші лідери. Вони торгують із Росією. Вони серіали «Свати» разом знімають — абсолютно дебільні, до речі.

Це, до слова, теж дуже важливий фактор. Вважаю, що «95 квартал» —один із творців окупації Криму і Донбасу, яка відбулася у 2014 році. Бо саме вони своїми передачами, постійним приниженням України, яке до 2014 року відбувалися, і формували через «Інтер», «1+1» інші ЗМІ свідомість отієї вати, яка кричала: «Путін, прійді!». Завдяки своїй популярності саме вони це робили.

— Висміюючи українців?

— Звісно. Бо українець мало звучати гордо. А вони кого продукували? Хохла-малороса.

Саме це ментально підготувало ґрунт для того, що відбувається зараз. І Володимир Зеленський, як керівник «95 кварталу», безпосередньо відповідальний за ту поразку. Бо анексія Криму і окупація частини Донбасу — це поразка безумовна.

І це він, саме він завів російські війська, саме він — один із тих, хто підготував окупацію.

Це факт. Хай навіть робив він це неусвідомленно.

Тепер, звісно, президент Зеленський може виправитись і стати історичною постаттю, справжнім будівничим Української Національної Держави. І якщо він поставить перед собою таке завдання, йому буде на кого спертися.

— Ще до другого туру виборів у команді Зеленського говорили про винесення «за дужки» мови, віри. І ми ж вже бачимо певні кроки у цьому напрямку — хай навіть і не з боку нової влади, але вони є. Якщо спроба реваншу, скасування здобутків, які має Україна, таки відбудеться — що робитимуть українські націоналісти?

— Протиставлятися всіма доступними силами і засобами, безумовно, якщо спроби реваншу будуть. Повторюся: якщо президент України зраджуватиме національні інтереси — буде повстання. І при цьому вже ніхто не буде бігти з «коктейлями Молотова», бруківкою тощо. Всього вистачає. І структури є.

При тому, це не буде націоналістичне повстання. Це буде повстання українців-патріотів, які масово присутні як серед цивільних активістів, так і в ЗСУ, СБУ, МВС. Ці всі люди вирішать все швидко і якісно…

Але мені дуже хотілося б, щоб до цього не дійшло. Нам досить крові, досить повстань. Не треба того. Ми ж — відповідальні, вільні люди. Озброєні вільні люди. Ми — козаки. Тому, ми знаємо ціну крові – і своєї, і ворожої. І знаємо, що наша Держава — є абсолютною цінністю, яку не маємо права втратити.

Якщо ж Зеленський обстоюватиме національні інтереси — ми будемо на його боці. І він навіть не уявляє, які надійні союзники для нього будуть. Тоді ми зможемо реально змінювати не тільки Україну, а й цілий світ.

— У вас немає якогось розчарування? У народі загалом, можливо — після того, як відбувалися ці вибори?

— Ні. Яке розчарування? Його у принципі не може бути. Я ж націоналіст. А націоналісти — не розчаровуються. Це все описувалося у працях наших ідеологів давно. Річ у тім, що завжди є ті, хто веде і ті, кого ведуть. У будь-якій державі світу. Тих, що ведуть, як правило, до 10%. У нас — більше.

Ми ще маємо перспективу неабияку. Тих, хто готовий жертовно боротись за цю державу — їх набагато більше, ніж ті 25%, які голосували за Порошенка.

Найголовніше із завдань — об’єднати дійсних патріотів. І тих, хто голосував за Порошенка. І тих, хто підтримав Зеленського (повірте, серед його виборців патріотів чимало). А для цього нам потрібен головний державотворчий чинник. Думаю, що у найближчій перспективі можна буде зайнятися його творенням. На мій погляд, ним на цьому історичному етапі може стати своєрідний національний орден державників, який міг би об’єднати людей із різних середовищ, головною цінністю для яких є Національна Держава.

— Давайте повернемося до війни. Розкажіть про Українську добровольчу армію. Чим вона зараз займається? Як задіяна у наближенні перемоги на Донбасі?

— УДА живе і діє. На Покрову торік ми вивели два батальйони із зони ООС, це правда. Я обіцяв це керівництву держави — і я це зробив. Вдячний президенту Порошенку за 27 державних нагород, які отримали мої хлопці — і не тільки комбати, а й командири розрахунків СПГ і ПТРК, снайпери, розвідники тощо… Я дійсно вдячний за це. Ми тоді з Порошенком переговорили знову щодо мого законопроект про УДА, інші важливі, як на мене, речі. Але, на жаль, наші домовленості до кінця його каденції не були реалізовані.

— Ви ж домагалися не один рік обговорення цього законопроекту, яким передбачається створення дієвої територіальної оборони?

— Так. І менше ніж за тиждень до виборів, здається, з понеділка на вівторок ми мали зустріч із президентом Порошенком, Головою Верховної Ради Андрієм Парубієм і першим заступником секретаря РНБО, генерал-майором Сергієм Кривоносом. Обговорили ці питання, можливість введення підрозділів УДА до резерву Сил спеціальних операцій.

Поки що просувань немає. Я розумію: межичасся. Влади в державі поки як такої нема — і воно все зависло.

— Як оцінюєте формулювання, що, щоб припинити війну — треба «просто перестати стріляти»?

— Петро Порошенко на одній з міжнародних нарад дуже правильно сформулював: якщо українці перестануть стріляти — ми втратимо державу. Бо ж ми стріляємо не заради того, аби стріляти. Ми боронимо нашу державу. Якщо ж ми припинимо вогонь, як це зараз пропонується, стріляти будуть у мене у Кам’янському. Через рік. А ще за деякий час російські танки будуть у Києві.

Таке вже було в історії України не раз. Починаючи від монголо-татарської навали. Але ми їм не дамо цього зробити — у жодному разі. Бо ми морально готові до смерті. А чи готовий до смерті Зеленський? Його команда, Богдан та інші? Хто з них готовий?

А ми — готові. Звісно, не хотілося б. Я хотів би до 102 років дожити разом із дружиною і померти в один день. Ми з нею так домовилися. А там — як Бог дасть.

— Повернімося до УДА. Восени ви вивели два бойові батальйони — і..?

— І далі ми займаємося багатьма-багатьма справами. Не про все можу говорити. Ми допомагаємо СБУ у вирішенні окремих питань як у нашому тилу, так і за лінією фронту. Коли є необхідність, можемо послати свої мінометні розрахунки, снайперів, висококваліфікованих спеціалістів УДА на передок, де вони відпрацьовують поставлені бойові завдання. Це триває, звісно ж, і зараз. І комбати, комбриги, командири рот у ЗСУ дуже задоволені діяльністю наших хлопців. Бо вони вже купу підтверджених ліквідацій мають. І купу орденів. А от УБД ніхто з них не має. Працюємо у цьому напрямку.

Крім того, наш навчальний центр працює дуже активно. Сотні людей з усієї України через нього проходять. І, що мене найбільше тішить, до нас приїздить багато молоді. Останнього разу було 70 підлітків 14-16 років із Донеччини. Такі задоволені роз’їздилися, ви собі не уявляєте.

І це неймовірно — спостерігати, як вони скандують «Слава Україні! Героям слава!» — і кайфують від того. І це — Донецька область.

Це — перелом свідомості. Так держава і будується.

Вони стріляють, проходять тактику, альпіністську підготовку. Їм цікаво, весело. І це круто.

Я знаю, мене почнуть звинувачувати: як? Дітей до війни? Дітям — зброю? О, Боже!.. Але без мілітаризації свідомості нашого населення під час війни ми приречені. Весь світ так готує людей. Треба чітко усвідомлювати, що у цьому грішному світі повного миру не буде ніколи. Ніколи! Буде протистояння систем, ідей, релігій, чого завгодно. І чим більше українці підготуються до війни — тим менше шансів, що ця війна у нас буде.

Хочеш миру — готуйся до війни. Тому ми будемо готувати нашу молодь, вчити наших дітей боронити себе, своїх близьких, свої родини і свою державу. Без цього — не виживемо.

— Крім дітей, хто ще проходить навчання у вашому центрі?

— З усієї України люди цілими взводами приїздять. Готуємо. Наш навчальний центр продукує хороші кадри. До того ж ми ще й зосереджуємося на спеціальній підготовці, не готуємо просто піхоту, а групи спецпризначення, мінометників, операторів ПТРК, СПГшників… Величезний обсяг роботи, потрібної насамперед ЗСУ. Саме тому для мене так важливо ввести УДА у державну структуру.

Мені не потрібно це як особистості — ніколи не шукав піару. Мені це потрібно як націоналісту. Щоб я розумів: за будь-якого президента, за будь-яких зовнішніх факторів, за будь-яких розкладів ми — у всеозброєнні. І готові зустріти ворога і зробити те, що належить. І що нас не тисячі людей, які воюють, навчають. Нас — сотні тисяч і мільйони. Бо це ж готується ціле середовище через таку систему. А якщо підключити ТСО —кількість людей, які захищатимуть Україну від внутрішніх і зовнішніх ворогів, зросте ще більше.

Крім того, ми продовжуємо розбудовувати територіальні загони. Без фінансового ресурсу це доволі важко, але справа поволі просувається. Наші структурні підрозділи є вже у більшості областей. При цьому ми не влазимо у партійну політику. Ми — за державу. Нам не байдуже, що з нею буде. Мої побратими голосували і за Зеленського, і за Порошенка, і за Тимошенко — за кого завгодно. Тут — воля повна. Але при тому я знаю, що кожен з них своєю кров’ю голосує за Україну. Це — факт.

— П`ять років триває війна. Якщо відкинути всі ці розмови про примирення і тому подібне — як гадаєте, далеко нам ще до її завершення?

— Примирення з ким? Примирятися з тими, хто розрізав животи нашим людям? Якось не випадає! Із ґвалтівниками, які ґвалтували наших дівчат? Теж не випадає. Давайте ще з Гітлером або зі Сталіним примиримося! Чому ні? Тим більше що нацисти і сталіністи давно ж були!

Примирятися з людьми, які піднімають триколори і кричать «Слава Путіну»? Який сенс? Це вороги. З ними треба не примирятися, їх треба знищувати. Ми —або вони. Перемога — або смерть. Інших варіантів нема. Інше — то облуда.

За яку свідомість збирається воювати Зеленський? За свідомість тих, хто захоплював БМДшки у 25-й десантній бригаді і не пускали наших хлопців, щоб вони виконували свої завдання? Чи тих, що приїхали і під Волновахою розстріляли наших хлопців із 51-ї бригади, які до такого були геть не готові? З ними примирятися?! Ті пацани на блокпосту під Волновахою теж думали: ми ж примирятися приїхали, ми ж не вороги. І їх поклали. Всіх.

Або як я їхав у травні 2014-го на «Луну» під Ізюмом із Муженком знайомитися — там тоді командний центр був, база. Їхали колоною. А до «Правого сектора» тоді загострена увага була. І далеко не позитивне ставлення. Війни тоді ж іще як такою не було — тільки під Слов’янськом на той час відвоювали, Червоноармійськ взяли…

І от зупиняє нас блокпост наш, ЗСУшний. Мені пацани з машини виходити заборонили, щоб не завалили. От я і сиджу в машині… Пару годин тримали нас ЗСУшники. Пару «бех» вигнали вже, гармати на нас націлили. Ну, все, — думаю, — зараз буде повний атас. Свої ж завалять.

І тут підходить до машини підполковник, командир цього блокпосту — з 93 бригади. Сам — із Кропивницького родом. Бачить мене: «Дмытро! Я ж за Вас голосовал! Да что ж вы не сказали, что это вы!»…

Пообнімалися, пофотографувалися, поговорили дуже добре — і поїхали ми далі.

Пару днів потому приїжджаю я у 93-ю бригаду. А мені кажуть, що в цього підполковника снаряд танковий влучив. Від нього самі чоботи лишилися, розумієте?! Самі чоботи… Вони термобарами (різновид запалювальної зброї. — Ред.) херачили по наметах. Багато пацанів загинуло тоді. «Бехи» попалили…

Як ми, українці, з таким можемо примиритися?

— Будемо сподіватися, що то просто слова. Що новообраний президент просто не розуміє до кінця поки, про що говорить.

— То хай налагодить систему спілкування із хлопцями, які були і є на війні. Бо їм належить держава, ще раз повторюю. Їм, а не бидломасі, яка не хотіла, не хоче і не буде ніколи за Україну воювати.

А ми — будемо. І що б не знадобилося зробити для існування держави —ми це зробимо. Не маю в тому ані найменшого сумніву!