20 шокуючих звичаїв та традицій давньої України

Дошлюбний секс, танці при мерці, магічне зілля. Це ті традиції українців, про які знає далеко не кожен. Наш побожний народ місцями виконував такі обряди, що важко не здивуватися.

Канал 24 зібрав для вас 24 традиції України, які справді вражають!

Дівчата освідчувалися хлопцям

До 17 століття українські дівчата могли першими освідчуватися хлопцям. Про “дику” традицію згадував французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан у своєму “Описі України”.

Дівчина приходила додому до хлопця, в якого була закохана, і при всіх його рідних пропонувала одружитися. Відмовити дівчині — вважалося поганою прикметою. Тож хлопці були змушені прощатися зі щасливим холостяцьким життям.

Між обіймами та сексом

На вечорницях була заведена традиція, яка дозволяла молодим людям поспілкуватися “ближче”.

Неодружені хлопці та дівчата збиралися на вечорниці (переважно вдома у вдови, яка мала дивитися за ними). Тут вони їли, пили, грали в ігри, а потім займалися “притулами”.

Сформовані пари лягали спати разом і займалися “сексом наполовину”, тобто так, аби зберегти дівочу цноту. Однак, це не завжди вдавалося, часто дівчата вагітніли і навіть не розуміли, як це трапилося. Є дані, що 45,6% дівчат, які ходили на вечорниці, втрачали цноту до шлюбу.

Вседозволена ніч на Купала

Івана-Купала — свято єднання людини з природою. А, як то кажуть, що природно — те не соромно, тож на цей день хлопці і дівчата дозволяли собі недозволене, але таке природне.

Дівчата плели вінки і кидали їх у воду чи вогонь, якщо хлопець діставав вінок — дівчина була змушена цілуватися з ним. Крім того, весь вечір дівчина мала провести з хлопцем у парі. І мало що могло трапитися між молодими людьми серед ночі у лісі під час пошуку цвіту папороті без нагляду суворих дорослих…

Купала в Україні святкують і зараз: з вінками, співами та голими танцями навколо вогнища.

Келих цноти

Старосвітський гуцульський звичай, який зламав не одне життя молодої жінки, описує письменниця Марія Матіос.

Наступного дня після першої шлюбної ночі у присутності всіх гостей молодий виголошував тост-подяку батькові молодої. Батько підходив до столу, за яким сидять молоді. Молодий правою рукою брав дерев’яний келишок, вказівним пальцем закриваючи дно, говорив тост “П’ю до вас, тату” і випивав, не відпускаючи пальця від дна.

Після цього алкоголь наливався для батька нареченої. Якщо наречена була цнотлива — келишок був без дірки на дні. Якщо ж цнота нареченої була порушена до весілля — наречений давав батьку келишок з діркою і батько при всіх гостях обливався напоєм.

Нареченому в першу шлюбну ніч допомагав дружба

Перша шлюбна ніч молодят була розвагою для усіх гостей. Поки пара вперше займалася сексом, під дверима стояли гості і співали сороміцьких пісень. На любощі молодята мали не більше півгодини.

Зрозуміло, не всіх чоловіків таке налаштовує на потрібний лад. Тож, якщо наречений не справлявся — йому на допомогу приходив старший дружба. При чому часто це був близький родич нареченого, а в деяких випадках допомагав батько нареченого. Якщо вони за це не бралися, наречену цноти позбавляли свашки… пальцями!

Цноту на показ

Простирадло чи сорочку з кров’ю після першого статевого акту наречених виносили на всезагальний огляд. Якщо наречена виявилася вже “початою” отримувала клеймо на все життя.

Жінка і кров

Менструальну кров українці вважали нечистою. У “ці дні” жінки мали переважно сидіти вдома. Їм не можна було ні господарювати, ні приймати пологи, ні навіть на похорон.

Так як білизни не носили, кров просто стікала по ногах і забруднювала сорочку.

Нечистою вважалася кров, що витекла під час народження дитини. Жінка після пологів 40 днів не виходила на люди.

Піхва — канал у потойбіччя

Кров під час менструації вважалася небезпечною для чоловіків. Піхву, з якої витікає кров, вважали каналом у потойбіччя, що може затягнути в себе і вкусити.

Причарувати чоловіка кров’ю

Попри те, що наші предки вважали кров під час менструації брудною — її використовували для привороту! Вважалося, якщо підмішати кров чоловікові до питва, то можна було причарувати його на все життя.

Гілочка в крові

Полювання в горах завжди відрізнялося від полювання в іншій місцевості. Жителі гір здавна мали повагу до звіра. Деяких дивних звичаїв мисливці дотримуються досі.

Коли тварину вбивають, мисливець хреститься, знімає шапку і стає перед нею на коліна.

Якщо полювання відбувається у дубовому лісі, то дубову гілочку обмащують кров’ю вбитої тварини і вставляють у капелюх мисливця.

Ворота на даху

На Андрія хлопці мають право робити збитки, без покарання. Раніше хлопці біля хат дівчат заплутували дорогу нитками, ставили опудала. А найчастіше (традиція збереглася досі) знімали ворота і ховали їх неподалік, наприклад закидали на дах.

Яйце, яке знайде скарб

У великодню ніч українці намагалися не спати. Вважалося, хто засне у цю ніч — весь рік буде сонним.

Тож поки не спали, розважалися як могли. Наші предки вірили, що у великодню ніч червоне яйце допоможе знайти… скарб! Вважалося, що яйце, нагріваючись у руці, вказує на схований скарб. Проте цей обряд називали небезпечним.

Домовик, виношений під пахвою

Життя гуцулів завжди було пов’язане з вірою у духів, потойбічні сили, відьом, тощо. Але представники цього гірського етносу не лише вірили і оберігалися від загадкових сил, але й самі вирощували їх!

Гуцули вважали, що з яйця-зноска від чорної курки можна виносити газдівника (домовика). Таке яйце вони носили під пахвою 9 днів. Цього побутового чорта називали “хованцем”, “антипком, “служкою”.

Коло від нечистої сили

На Закарпатті на Юрія збирають чародійне зілля. Увечері до кожного зілля треба доторкнуться палицею, щоб йому не зашкодили відьми.

Спати лягали просто біля зілля. При чому не можна розпалювати вогнища, а навколо себе треба обвести коло, щоб захистити себе від нечистих сил. А вже вранці трави починають збирати і перед кожним говорять: “Беру зілля незнаноє, аби було хосенноє”. Йдучи додому з травами, треба уникати всіляких зустрічей.

“Запечатана” вишиванка

Вишиванка — ідентичність українців. Її носили на будень і в свята. Але так, як наші предки були забобонні, вишиванку “запечатували” від злих духів. Для цього у вишивці порушували симетрію. Наші предки вірили, що їм це може допомогти.

Їсти з однієї тарілки

На Святвечір була традиція, коли усі члени сім’ї їли страви з однієї тарілки. У деяких родинах ця традиція збереглася.

Сокира і страх

На Святвечір, а іноді на Новий рік господар хати лякав дерева. Для цього він брав сокиру і замахувався нею на дерево, яке погано родило. Але не рубав його, а тільки лякав. Хтось із членів родини мав заступитися за дерево і обв’язати його солом’яним перевеслом.

У деяких регіонах дерева трясли і обмазували тістом. Це мало допомогти врожайності.

Сіно на підлозі

На Різдвяні свята у хаті на підлогу стелили сіно або солому. Так по ній і ходили аж до третього дня Різдва або вдосвіта на Новий рік. Після цього сіно виносили і палили його на дорозі, біля воріт або в садку. Іноді через цей вогонь стрибали.

Ігри на похороні

Гуцули — особливі люди, тож навіть похорон у них не схожий на похорони інших етносів.

Померлого тут тримали два дні, на третій ховали. Вечорами навколо покійника збиралися рідні й сусіди, дяк читав псалми, а після того усіх пригощали… горілкою.

Найдикішою традицією гуцульських похоронів є так звані “грушки”. Це ігри, в які бавилася молодь під час похорону, на зразок тих, в які бавилися під час весняних гулянь і весіль.

Коза при мерці

У побуті населення Карпат і Прикарпатської смуги також була традиція грати ігри при мерці. Для цього зокрема використовувався макет голови кози, який носили на жердині, схожий на той, який носять на Меланку.

Також співали і танцювали, проводжаючи померлого в інше життя.

Покійний, який п’є воду

Верховинці перед хатою, де лежав покійник, розпалювали багаття і сурмили у трембіти.

У хаті не пили воду, оскільки вважалося, що її могла пити душа. Якщо хтось хотів сісти на лавку, то дмухав на неї, щоб не розчавити душу покійного.

Заплутати дорогу мерцю

Ті ж верховинці труну з дому виносили так, щоб перешкодити померлому відшукати дорогу додому. Покійника виносили ногами вперед через задні двері. Потім тричі стукали труною об поріг хати, щоб померлий попрощався з пращурами і більше не повертався.

Коли труну з дому виносили, на тому місці, де вона стояла, розбивали новий горщик. А шлях, яким виносили покійного, посипали житом та ячменем, щоб вдома більше ніхто не помирав.

Пікнік на могилі

Хоча християнська релігія і церква просить цього не робити, існує традиція з влаштовуванням “пікніків” на цвинтарі. На могилу у різні свята приносять їжу і навіть алкоголь. Це все розставляють і залишають покійнику. Крім того, рідні п’ють над могилою.