30 днів війни. Для чого в Україні запровадили воєнний стан
Останні чотири роки країна прожила в умовах агресії. Але попри те, що Росія захопила частину території, наповнила Крим і Донбас масою техніки і «зелених чоловічків», Україна реагувала на це лише «гібридно».
Поки на Сході країни реально гинули реальні люди, влада запроваджувала «спеціальні режими», АТО, ООС, мобілізацію без війни тощо, тощо.
За це президент Петро Порошенко, його партія та політичні партнери по коаліції із «Народного фронту» постійно були об’єктом нападок від тих, хто вимагав «назвати речі своїми іменами» та «сказати на війну війна».
Президент чотири роки слухав ці заклики та успішно їх ігнорував.
Аж поки 25 листопада не стався інцидент в Керченській протоці, коли російські прикордонні сили атакували, обстріляли та захопили в полон три українські військові судна разом з екіпажами.
Уже ввечері того ж дня було скликано засідання Ради нацбезпеки та оборони, після якого президент звернувся до парламенту з пропозицією запровадити воєнний стан. Вдень 26 листопада голова держави увів в дію це рішення РНБО та направив його на затвердження у Раду.
Ввечері понеділка зі сварками та блокуваннями парламент підтримав ініціативу Порошенка. Так в Україні вперше запровадили воєнний стан.
Але для чого це було зроблено? Кому це вигідно? Чому саме тепер, на п’ятому році фактичної війни українська влада нарешті «прозріла»?
Як запровадили воєнний стан
В арсеналі президента Петра Порошенка є один цікавий прийом. Гарант Конституції полюбляє розмивати правову чіткість. Так він робив, наприклад, у випадку з новим складом ЦВК, коли на 13 вакантних місць вносив 14 кандидатів. Це дозволило йому підвісити ситуацію на місяці, розсварити усі фракції і врештівибити для себе прийнятний варіант Комісії.
Так він спробував вчинити і у випадку з воєнним станом. Спочатку до Верховної Ради надійшов указ з пропозицією ввести воєнний стан на всій території України терміном 60 днів, тобто до 25 січня.
Якби парламент підтримав такий варіант, це б означало відтермінування початку виборчої кампанії. Як відомо, наступні президентські вибори мають відбутися 31 березня, а виборча кампанія розпочинається за 90 днів до виборів, тобто 31 грудня. Можливо, Порошенко і не мав на меті затягнути із проведенням виборів, але це могло б стати «приємним бонусом» для політичних маневрів.
Однак саме ця норма найбільше збурила депутатів у Раді.
«Народний фронт», ключовий партнер БПП у цій ситуації, висунув три умови –
- місяць ВС з можливою пролонгацією,
- закріплення 31 березня днем виборів та
- введення воєнного стану лише на окремих територіях, а не по всій Україні.
Згодом перед початком засідання Ради вся фракція Олега Ляшка взяла президію парламенту в облогу.
«Перерву! Оголоси перерву для консультацій!«, – на повну горлянку кричав Ляшко, звертаючись до голови ВР Андрія Парубія, який намагався відкрити засідання.
Поруч «радикалів» стояв вірний друг Арсенія Яценюка Андрій Іванчук. Чому Іванчук перебував у президії так до кінця і не зрозуміло – він наче захищав Парубія, але більше спостерігав за шоу.
Вимогу Ляшка про перерву підтримувала фракція «Батьківщини». Команда ЮВТ на чолі з Тимошенко окупувала місце під трибуною.
Дві парламентські сили обурювалися, що в указі Порошенка не прописано конкретний перелік обмежень прав українців. Крім цього у них були застереження щодо запровадження воєнного стану на всій території країни та термінів його дії.
Тож, фактично одночасно, з вимогою скоротити термін воєнного стану до 30 днів, аби він не накладався на старт виборчої кампанії, виступили і фракції «Народний фронт», і «Радикальна партія», і «Батьківщина».
Впродовж робочого дня «радикали» та команда ЮВТ синхронно намагалися затягнути голосування. Вони наполегливо вимагали консультацій з Порошенком і інших додаткових перемовин.
Особливої пікантності ситуації додає те, що «Радикальна партія» досить часто працює на інтереси олігарха Ріната Ахметова. Того самого Ахметова, у якогозберігаються добрі, не виключено, що й фінансові, відносини і з Тимошенко і з Порошенком.
Можливо це був хитрий план – запропонувати 60 днів, аби отримати 30, але буквально за кілька годин Порошенко вже звертався з Facebook-трансляції, вдаючи, що і мови про 60 днів немає.
«Рада національної безпеки і оборони рекомендувала сьогодні мені запровадити воєнний стан на 60 днів. Хочу оголосити своє рішення: я буду пропонувати парламенту запровадити воєнний стан на 30 днів», – запевняв Порошенко, немов не він видав аж два укази із терміном саме 60 днів.
Врешті через балаган Парубію не залишалося нічого іншого, як оголосити перерву.
Поки в залі вирували емоції, Порошенко чекав на свій виступ в кабінеті голови парламенту. Він планував оголосити «компромісну ідею» про скорочення терміну воєнного стану до 30-ти днів прямо з трибуни парламенту.
Йому навіть винесли суфлер з готовим текстом. Але просидівши годину в кабінеті Парубія, Порошенко зрозумів, що Ляшко з Тимошенко зривають його виступ. Тоді він поїхав в АП.
Поїхав, щоб повернутися. За три години Порошенко заходив у парламентську залу, наче тореадор йшов на бій з биком. Він був роздратованим, але зосередженим.
«Український президент робить усе, щоб захистити українську землю», – гучністю брав депутатів Порошенко.
Його виступ переривали образливі вигуки депутатів «Радикальної партії».
«Давайте ми не будемо матюкатися у залі«, – обурився Порошенко, коли хтось з обранців раптом вжив лайку.
Захищати президента поспішили депутати БПП Артур Герасимов, Іван Винник, Марія Матіос та Олексій Гончаренко, які підійшли до рядів РПЛ і почали сперечатися з Ляшком. А Порошенко продовжував виступати.
«Я вніс новий указ. Ми на сьогоднішній день його зареєстрували…» – грізно продовжував президент.
«У нас його немає, покажи документ! Ганьба!», – апелював до нього Ляшко. У Раді справді ніхто не бачив нового указу, знаючи про нього лише із відеозвернення президента.
Раптом Порошенко змінив тон, вибиваючи карти з рук «радикалів» та «Батьківщини».
Він пропонував вводити воєнний стан вже не по всій Україні, а виключно по областях, які межують з Росією, Придністров’ям та Чорним і Азовським морями.
«Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Луганська, Донецька, Сумська, Харківська, Чернігівська, Вінницька», – перераховував Порошенко.
Саме в цей момент Юлія Тимошенко незадоволено повернулася до своїх депутатів зі словами: «Голосуємо».
Але перед голосування Ляшко раптово побіг до президента.
Через занадто «різкі рухи» Олега Валерійовича між БППшниками і «радикалами» ледь не зав’язалася бійка. Депутат БПП Іван Мельничук перелякався, що Ляшко хоче зірвати виступ Порошенка, та швидко його відштовхнув.
Захищати лідера РПЛ помчав його депутат Олексій Ленський. Але намагання Ленського швидко закінчилися – легким поштовхом його посунув бодібілдер з БПП Ігор Побер.
У цей момент біля трибуни з членом команди Ляшка Сергієм Рибалкою штовхався близький соратник президента Сергій Березенко.
Врешті депутати БПП відтіснили команду Ляшка і на табло з’явилося 276 голосівза введення воєнного стану.
За лічені хвилини спікер Парубій поставив ще одне голосування – за призначення виборів президента 31 березня 2019 року. І цю пропозицію підтримали 298 нардепів, знявши болюче питання про дату виборів.
Чому воєнний стан запровадили саме зараз
Головне питання, яке впродовж останніх двох днів ставили собі всі: чому саме тепер президент, РНБО та Рада вирішили запроваджувати воєнний стан.
На це питання є кілька відповідей, кожна з яких не відповідає на нього повністю, але без кожної із них розуміння ситуації не буде повним.
Перша частина відповіді – військова. Останні чотири роки Україна веде неоголошену війну з Росією, проте жодного разу не було прямого зіткнення офіційних військових підрозділів України та РФ.
Крим захоплювали невідомі «зелені чоловічки», яких Росія не визнавала за представників своїх Збройних сил. Операції на Донбасі, навіть під Іловайськом чи Дебальцевим, де переговори велись якраз з російськими офіцерами, за версією РФ, проводили «місцеві повстанці», «ополченці» чи «відпускники».
Україна знає і розповідає світу, що на Донбасі правлять бал регулярні частини російської армії, але Москва цього не визнавала і не визнає.
Ситуація ж у Керченській протоці – кардинально інша. Українські кораблі були атаковані офіційними військовими підрозділами Росії. Вперше відкритим агресором без «прикриття» чи «посередників» стали регулярні російські сили.
Проігнорувати таку ситуацію Україна як держава просто не має права. Особливо, якщо врахувати, що напад на українські кораблі відбувся у водах, які Україна та весь цивілізований світ вважають українськими.
Росіяни, які, крім КНДР, Сирії чи Венесуели, єдині визнають анексію Криму законною, вважають Керченську протоку своїми прибрежними водами з усіма відповідними наслідками.
Але мовчки погодитись на такий стан справ для України означає просто віддати все Азовське море Росії, прирікши економіку, скажімо, Маріуполя на мільярдні збитки. Адже фактично весь експорт із Приазов’я йде морем. Без виходу у Чорне море Азовське стає в економічному плані беззмістовним озером.
До певної міри, прохід українських військових кораблів з Одеси у Маріуполь мав дещо провокативний характер. Від самого початку це була певна гра на нервах РФ.
Два катери і буксир досить віддалено можна вважати військовим угрупуванням, але їхній прохід під Керченським мостом був би уже другим цієї осені рейдом і міг стати річчю доволі символічною.
Але чи мало українське керівництво якісь інші варіанти загострити увагу світової спільноти, Радбезу ООН, НАТО, ЄС, США на кричущій проблемі Азовського моря?
Друга частина відповіді на запитання «Чому тепер?» – політична. Зрозуміло, що епопею із запровадженням воєнного стану було б несправедливим звести до самої лише підготовки до виборів. Але, багато в чому, саме такою підготовкою це і було.
Увесь політичний клас після заяв Турчинова-Порошенка про необхідність воєнного стану, сконцентрувався на одному питанні – що буде з виборами президента? В неділю ввечері УП доводилось чути це питання як від звичайних депутатів, так і від найвищих посадовців.
Якщо підсумувати аргументи критично налаштованих до Порошенка груп політикуму, з якими вдалося поспілкуватися УП, події неділі-понеділка отримують додаткове звучання.
Запровадження воєнного стану, будь то на 60 чи на 30 днів, може мати неочевидний політичний ефект.
Якщо глянути останні соціологічні викладки, то у президентських перегонах Порошенку доводиться конкурувати з багатьма відверто «віртуальними» противниками, типу Володимира Зеленського чи Святослава Вакарчука. Крім цього медійне поле осені було переповнене як не гучними мітингами «євробляхарів», такпідняттям тарифів.
Із запровадженням воєнного стану головнокомандувач Збройних Сил отримує нагоду нагадати українцям, що у них є проблеми набагато більші. І то цілком реальні.
Фактично, одним великим мазком президент і його команда змінюють медійне тло всієї країни, роблячи центральною фігурою саме Порошенка – захисника, командуючого, стратега.
Ця стратегія президентської команди дуже спрощено може бути сформульована наступним чином:
перед обличчям реальної загрози виборець мусить «отямитись» і згуртуватись навколо того, хто може його захистити;
з Путіним самими жартами чи піснями не відбудешся, перед ним доведеться постояти за країну. А хто це здатен зробити крім Порошенка? Тимошенко? Досвід 2009 року і її газової ночі з Путіним говорить сам за себе…
І хай це матиме поки непрогнозовані економічні наслідки, хай валюта буде поводитись бозна-як, хай зовнішні запозичення стануть більш складними – але це все речі другого порядку, коли мова йде про фізичне виживання країни загалом і кожного громадянина зокрема.
Що важливо, команда Тимошенко має досить обмежений інструментарій для критики воєнного стану, адже саме її політична сила кілька років вимагала від Порошенка назвати війну війною.
Власне, голоси «Батьківщини» за воєнний стан – яскраве тому свідчення.
* * *
Єдиними природніми критиками Порошенка після введення воєнного стану лишаються «опозиціонери» із колишніх «регіоналів».
Будь то Юрій Бойко із крила Фірташа-Льовочкіна чи Вадим Новинський з Ахметівської групи.
Як і в ситуації з отриманням томосу для самостійної Української Церкви, в електоральному плані воєнний стан різко ділить виборців на дві групи: проукраїнську і проросійську. І ці групи дедалі більше віддалятимуться одна від одної.
І якраз «опозиціонери» з колишніх у понеділок були найдошкульнішими і найбільш різкими опонентами Порошенка.
«Це фактично узурпація влади і необмежені диктаторські повноваження для Петра Порошенка на цей місяць. Ми за це не голосували. Бо далі ці повноваження з великою ймовірністю будуть просто продовжуватись голосуванням у Раді. Вони знайдуть привід. От побачите!», – в буквальному розумінні слова кричав у камери недавно призначений лідер фракції «Опоблоку» Вадим Новинський.
Його колишній однопартієць Юрій Бойко у цей час похмуро йшов до виходу з Раду. Він свою порцію різких коментарів на адресу Порошенка уже роздав.
Для них ініціатива Порошенка в електоральному плані – справжній подарунок. Лишилось тільки вирішити, чи зможуть вони його між собою поділити.
