А де ж карні справи, пане Гройсман?
(або роздуми про те, коли врешті влада зупинить астрономічне зростання тарифів і повернеться обличчям до втомленого народу)
Для українців, і особливо мешканців Києва, жовтень і листопад 2016 року запам’ятаються не тільки снігопадами, морозом і нерозчищеними від снігу та криги вулицями та прибудинковими територіями. Завищені тарифи за теплопостачання від енергетичних компаній, і особливо «Київенерго», приголомшили всіх до відчаю. Чого ж бідолашним чекати надалі? А прем’єр-міністр України В. Гройсман проблему про баснословні платіжки порушив навіть на засіданні Уряду. У різкій полеміці з міністрами, пан Гройсман попередив постачальників комунальних послуг припинити зловживання, інакше будуть чималі штрафи, а можливо, й карні справи. На жаль, поки не видно і не чути, коли ж будуть обіцяні людям перерахунки за неправильне нарахування тепла?
З давніх давен відомо, що коли можновладці та керівники підтриманих ними владних організацій чи бізнес-структур одержують свої збагачення, надприбутки за рахунок знедолених людей, наступить час, коли рано чи пізно, але за свої антиконституційні вчинки вони обов’язково відповідатимуть якщо не перед народом чи судами, то перед Богом і історією — це вже точно. А суд Божий може бути страшнішим від звичайного. Потрібно декому подумати про це заздалегідь. Аби не потрапити у Пекло.
Останнім часом усе частіше прислуховуюся до думок людей різного віку у транспорті, на пошті чи в банках, магазинах, на вулицях. Лунають нескінчені прокляття і осуд влади за те, що вона не зупиняє надмірний та безпідставний ріст тарифів на опалення, гарячу воду та електроенергію. На очах людей сльози, у душах сум і зніяковілість. Для чого ж вони стояли на Майдані під час Революції Гідності? Хіба ж для такого жебрацького життя?..
Якщо ж проаналізувати статті 3, 13, 19 Конституції України, Концепцію і Закон «Про національну безпеку», окремі положення Європейської Конвенції з прав людини, то у діях Національної комісії з регулювання електроенергетики і комунальних послуг вбачаються недоліки та порушення, які, до речі, також протирічать завданням для цієї організації, що відзначені у пунктах ( 2, 3.2, 3.3, 3.8) Положення про Національну комісію, затверджену Указом Президента України 10.09.2014 № 715/2014. У реальності ж, на мій погляд, – триває вакханалія тарифного свавілля, яка призвела до аморфно-анархічного процесу проти приголомшених українців. Все робиться не для споживачів згаданих послуг, а в деякій мірі проти них. Якщо політики і народні депутати, які в яскравих власних піар-промовах чи телевізійних дискусіях начебто проти таких тарифів і готові для підтримки людей подавати судові позови, приймати законопроекти і надсилати гнівні депутатські запити в урядові організації — перебувають здебільшого у патетичному настрої чи в полоні власних ілюзій, а реально нічого не в змозі зробити, то слід, очевидно, споживачам діяти на свій розсуд, й зокрема, не сплачувати в повному обсязі по надмірно високих тарифах, писати листи протесту і скарги у Генеральну прокуратуру, Президенту – гаранту Конституції та у міські владні органи, подавати судові позови, а також надсилати свої протести у засоби масової інформації. Не віриться, що такі рішучі дії громадськості залишаться без уваги влади. А може, дай Боже, й почнуть відбуватися якісь позитивні й справедливі зміни. Звичайно, боротьба за нормальне існування – заняття, яке забирає багато часу. Бідність вимотує і пригнічує людину, робить її покірливішою, відтворює відчуття неповноцінності. Людина з обмеженими потребами навіть не здогадується про існування належних йому по праву речей, яких можна вимагати і за які треба боротися.
Вважаю за необхідне окремо зупинитися на компанії «Київенерго». «Діяльність» цього енергетичного монополіста викликає усе більше запитань і протестів киян. Особливо на такі метаморфози, як надсилання споживачам послуг надмірно високих квитанцій за послуги, які не можна назвати ідеальними. Це стосується і опалення, і гарячого водопостачання. Є приклади, коли мешканцям будинків надходили платіжки за опалення з високими цінами, а на дошках об’яв таких будинків представники «Київенерго» розклеювали об’яви, що, мовляв, пізніше зроблять інші корегування з оплатою, а надсилали і надсилають ще більш завищені квитанції. Ніхто їх не зупиняє, навіть і мер В. Кличко, який публічно завжди виступає за порядок і справедливість. Про інші моменти. Якщо ви за 2-3 дні до кінця місяця маєте виїхати з Києва, а свідчення через інтернет по лічильниках за використання електроенергії передали за термін (27-28 днів, тобто за період реального споживання струму, а не за весь місяць )- вам виставлять рахунки із середніми показниками за колишні місяці, тобто здійснять звичайні приписки. От і думають люди: чи є тут кримінал? Інші вважають, що безпідставні збагачення монополістів «Київенерго» відбуваються також і на тому, що в мережах теплопостачання надається посереднє тепло, а у платіжках тарифи завищують в астрономічних пропорціях. Через безгосподарність і безвідповідальність (а можливо, й зацікавленість??) комунальників, у тому числі і з «Київенерго» — по Києву відбуваються часті крадіжки лічильників тепла. Люди запитують, а хто ж має свій інтерес у таких крадіжках? Питання риторичне і неоднозначне. З точки зору завищення тарифів, київським енергетикам, певно, вигідно, коли немає у будинку лічильника. Тоді ж можна розписувати подачу тепла і різноманітні формули на свій розсуд. Тільки громадяни не вірять у чесність таких непрозорих схем.
Відтак, усе більше киян і представників засобів масової інформації переймаються питаннями: 1.Чому «Київенерго» було передано в управління компанії ДТЕК Р. Ахметова до кінця 2017 року на вельми невигідних для киян умовах? 2. Чому органи прокуратури, які досліджували цей факт, так і не закінчили розслідування та не звітували по цій проблемі громадськості?
Нинішня непрозора і не зовсім зрозуміла для багатьох діяльність ПАТ «Київенерго» піддається нищівній критиці у засобах масової інформації. 11.08.2016 року на сайті юридичного журналу «Конфлікти і закони» опубліковано розгромну статтю «Киевэнерго: обворовывать киевлян легко», а портал «Останній Бастіон» 1.08.2016 надрукував статтю: «Посилюються протести проти тарифного свавілля «Київенерго». Трішки раніше, на сайтах «Fraza-ua», «Politica-ua» був розміщений гостро критичний матеріал «Киевэнерго отобрать у Ахметова и вернуть столице». І ще наголошу про кілька важливих публікацій на цю проблемну тему: «Киевляне обвиняют Киевэнерго в мошеничестве» (телеканал «НТН»), «Киевляне разоблачили аферу со счетчиками тепла», «Кияни відмовляються платити компанії Ахметова криваві гроші», «Київенерго наживається на субсидіях» (інформаційний портал Znaj.ua), «Понад 700 будинків залишилися без гарячої води»(depo Київ»), «Кияни скаржаться за штучні борги від «Київенерго» (перший соціальний портал «Страйк») . Цей перелік ганьби можна продовжувати… Торік на кількох мітингах протесту громадськості біля Верховної Ради і Національного банку проти безпідставного зростання високих комунальних тарифів чув на власні вуха і бачив плакати з протестами людей проти «Київенерго». Люди вимагали ретельного розслідування сумнівних і непрозорих схем, пов’язаних із бізнес-діяльністю цієї енергетичної бізнес-структури і притягнення винних до кримінальної відповідальності та відміни драконівських платіжних схем. Схоже, владні чиновники поки не чують цього народного гласу. Огидно й ганебно про це писати.
Уявимо нашу ситуацію з бджолярством. Метафорично поміркуємо на цю тему. Державний наш вулик теж видається живим: літають бджоли, пахне медом. Але це тільки видимість життя. І мед не той, і бджоли літають не так, як мають літати: відсутній «життєвий звук», «тепло повноти». З медовим ароматом зливається запах гнилизни і порожнечі. Немає «трепету праці», а тільки «шум безладу». Замість енергійних робочих бджіл, снують чорні бджоли-грабіжниці. Те, що мало б наповнювати вулик, виноситься з нього. Сам вулик – суціль руїна, де поряд з мертвими бджолами повзають напівживі, які за інерцією щось намагаються робити, пробують навіть захищатися і нападати, але марно. Усе запаскуджено і запущено. На сотах, які колись ретельно оберігалися як «вищі таємниці рідної справи», тепер сотні безрадісних, понурих і конаючих бджіл. Святині більше не існує. Щезла «свідомість життя».
Чи відчувають цю ситуацію у державних владних кабінетах та у структурах правоохоронної системи, у Верховній Раді України?.. Є думки й пропозиції, що «Київенерго» потрібно негайно повернути у комунальну власність Києва. І гадаю, що рішучими діями Президента України і Генерального прокурора це можна зробити. Адже нормальна соціальна людина ніколи не зможе примиритися з фактами отаких «послуг» та опіки від згаданої структури.
Розум – благо, але й покара. Потрапляючи в тупики, він рятується роботою. Добре, якщо вона не суперечить моральним принципам. Та чи достатньо цієї очевидності, щоб вважати її співучастю в Божих справах?
Олександр Борщевський, лауреат золотої медалі і премії «Незалежність» Київської організації Національної спілки журналістів України, головний редактор журналу «Світ єдиноборств»
