Чи реальний план створення угорської автономії на Закарпатті? (ДОКУМЕНТ)

Станом на початок 2017 року на Закарпатті налічується понад 100 тисяч громадян, які отримали паспорт резидента Угорщини.

Кожного року ті, хто має угорське громадянство, отримують у подарунок від угорської адміністрації декілька сотень євро.

Одного дня ці люди без жодного пострілу і протесту можуть перенести Закарпатську область України на мапу іншої держави.

Власні джерела повідомляють, що попри публічну демократичну позицію, влада Угорщини розраховує на реалізацію проекту надання Закарпаттю статусу автономії, а відтак – перехід області під мадярську юрисдикцію легальним шляхом. Згідно з розрахунками Будапешта, 100 тисяч репатрійованих угорських закарпатців забезпечать позитивний результат у голосуванні за надання краю прав самоврядності.

Якщо ж Закарпатська область здобуде автономію у складі України, міжнародне право дозволяє провести референдум про подальше політичне самовизначення громад краю.

Прогноз на результати другого етапу поглинання регіону також позитивний: йдеться і про вже зазначені 100 тисяч голосів від представників угорської політичної нації, і про голоси закарпатців лише з українським громадянством. Адже якщо у випадку обрання автономії практичні вигоди не такі очевидні, то від можливості одного ранку “прокинутися в ЄС” важко відмовитися навіть доволі патріотичній людині.

Як твердить джерело видання в дипломатичних колах Угорщини, цей план угорська влада розробляє цілком самостійно, без домовленостей з Росією, хоча й для Кремля, і для його поплічників в Україні такий сценарій був би вигідним як фактор послаблення України як у політичному, так і у мілітарному протистоянні.

Загалом на Закарпатті налічують шість основних угорських територіальних громад. Саме на їх резидентів розраховують в Угорщині у забезпеченні голосів на можливому референдумі про автономію краю. Ці громади розміщені на прикордонних теренах так званого Притисянського району компактного проживання угорців. Саме про цю адміністративну одиницю як про початок угорської автономії на Закарпатті говорять ідеологи правих партій.

Зокрема, у жовтні 2013 року депутат Європарламенту від угорської партії “Йоббік” Бела Ковач на форумі у Берегові заявив, що створення Притисянського округу на Закарпатті з включенням до нього населених пунктів з більшістю угорськомовного населення є умовою для приєднання України до ЄС.

Згідно з даними документів, які отримала редакція ІНФОРМАТОРа, Берегівська територіальна громада налічує 57 398 угорських громадян, Вилоцька – 14 515, Пийтерфолівська – 11 204 громадян, Неветленфолівська – 8 094, Великодобронська – 9 435, а Чопська – 17 852 громадян Угорщини.

Загалом кількість осіб, які вважаються резидентами Угорщини у цьому районі, складає 118 тисяч 498 людей. Таким чином, щорічна фінансова допомога кожному угорцю цього краю, у мінімальному розмірі 100 євро обходиться бюджету Угорщини у 11 849 800 євро.

Наведений список охоплює громадян, чия натуралізація уже схвалена угорським консульством. У процесі обробки у консульствах краю щоквартально перебувають від кількох сотень до кількох тисяч пакетів документів.

Армія пацифістів 

Угорці становлять 67% населення Берегівського, 35 – Ужгородського, 25 – Виноградівського, 12 – Мукачівського районів Закарпатської області. Незначна частина їх мешкає в Хустському та Тячівському районах. В області діє понад 50 шкіл з угорською мовою викладання.

У січні 2010 року парламент Угорщини прийняв закон, який дозволяє громадянам колишніх республік СРСР, чиї родичі проживали в Угорщині або на підконтрольних їй територіях до 1945 року (Словаччина, Закарпатська область, Трансільванія і Воєводіна), отримати громадянство за спрощеною процедурою – через репатріацію, або так звану натуралізацію. Друга умова, окрім етнічної, для отримання угорського паспорта – володіння угорською мовою.

Втратити громадянство Угорщини можна, лише добровільно відмовившись від нього. Особи, які бажають відмовитися від громадянства, повинні звернутися з письмовою заявою до Президента Республіки Угорщина.

Єдине виключення стосується фальсифікованих заяв про натуралізацію. За фальсифікацію документів побавити громадянства можуть без втручання вищого керівництва держави.

За період з травня 2010 року, коли вступив у дію закон про спрощену процедуру отримання громадянства Угорщини, було подано понад 825 тисяч заявок від іноземців, і з них до кінця 2016 року 762 тисячі осіб склали присягу та отримали угорські паспорти.

У 2015 році 124 тисячі мешканців Закарпаття подали заяви на натуралізацію.

Такі дані з посиланням на канцелярію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана оприлюднили угорські ЗМІ. У тому ж році Арпад Янош Потапі, державний секретар Угорщини, відповідальний за національну політику в угорському уряді, повідомив, що власниками угорських паспортів уже стали 94 тисячі закарпатців. За два роки ця цифра зросла іще на 6 тисяч.

Угорське видання HVG.hu, посилаючись на власні джерела, заявило, що понад половина із цього числа збиралися отримати угорські паспорти шахрайських шляхом.

Відтоді у Будапешті почали ретельно перевіряти надані документи. Один із шляхів виявлення шахраїв передбачав перевірку на українсько-угорському кордоні знання угорської мови громадянами з угорським паспортом. Якщо власник угорського паспорта не може надати відповіді угорською, на нього складають акт, що може спричинити відкликання громадянства.

Аби уникнути мовних перевірок, українці з угорськими паспортами, отриманими обманним шляхом, почали їздити в Угорщину, перетинаючи спершу кордон зі Словаччиною.

Документи можуть визнати недійсними також через суттєві розбіжності у фотографіях – зафіксовані випадки, коли тести на знання мови проходила зовсім інша людина, ніж та, що надавала документи. Українці, у свою чергу, потім змінювали своє ім’я та навіть прізвище на угорське, аби знизити ризик бути пійманими на підробці.

Це були, як правило, не місцеві угорці із Закарпаття, а «клієнти» з багатьох регіонів України та всього пострадянського простору. Аби довести свою приналежність до угорської нації, вони вдавалися до підробок. Іще у 2010-2014 роках у державному архіві Закарпатської області масово виготовляли потрібні довідки за хабарі.

Останніми роками “бізнес на громадянстві» не зупинився, хоча і став не таким масштабним. Нині посередники стверджують, що мають контакти на вищому рівні в Управлінні у справах імміграції та громадянства Угорщини. Значно збільшився і попередній тариф: замість декількох тисяч він досяг межі у 15000 євро і більше, – повідомляє місцевий сайт Мукачево.net.

Закарпаття у геополітиці

В той час як угорська влада утримується від гучних публічних заяв і декларує лише намір матеріальної, соціальної та культурною підтримки своїх громадян за кордоном, члени радикальних партій та формувань сміливо озвучують вимогу: включити (точніше, “повернути”) Закарпаття до складу Угорщини. Ретранслятори цих ідей представлені як на місцевих рівнях (йдеться про радикальні громадські організації та об’єднання), так і в парламенті Угорщини (партія “Йоббік”) та Парламентській асамблеї Ради Європи.

Так, у 2014 році позафракційний угорський депутат Тамаш Гауді на сесії ПАРЄ закликав повернути Закарпаття на угорську карту.

Він прийшов на дебати у футболці із написом “Крим законно належить Росії, а Закарпаття належить Угорщині”.

У своїй промові Гауді-Надь назвав заклики України впровадити санкції проти Росії “позаправовим жартом”, а референдум Росії в окупованому Криму – таким, що відповідав міжнародним стандартам.

Panem et circenses 

Угорщина здобуває прихильність закарпатців найпростішим шляхом – надаючи матеріальну допомогу.

Із грудня 2010 року у місті Берегово почав функціонувати офіс євродепутата від партії «Йоббік» Бейли Ковача. На його основі було створено філію партії – «Йоббік Закарпаття» (Jobbik Kárpátalja), яка виконувала роль організатора заходів на місцях.

Робота центрів супроводжувалася діяльністю благодійного фонду під назвою «Приймальня незалежного депутата Європейського парламенту». Фонд декларував допомогу «в культурній, освітній, соціальній та економічній сферах життя угорців України» та сприяв у оформленні документів на подвійне громадянство. При цьому, на думку закарпатської прокуратури, фонд всіляко приховував дані про свою фінансову діяльність в Україні, адже значну частину ресурсів організація витрачала на поширення проугорських ідей.

У березні 2014 року під тиском української влади Бейла Ковач був змушений закрити свої центри.

Після цього віце-прем’єр Угорщини Жолтан Шем’єн заявив, що угорський уряд вирішив започаткувати на Закарпатті програму економічного розвитку, схожу на ту, що діє на теренах сербської Воєводини, де також проживає чисельна угорська громада.

Відтак, підтримкою закордонних угорців на Закарпатті займається фонд Габора Бетлена. На його діяльність у 2015 році в бюджеті Угорщини передбачили 17,5 мільярдів форинтів.

Керівник військово-патріотичної організації “Карпатська Січ”, ужгородець Тарас Деяку коментарі ІНФОРМАТОРу пояснив, що фінансова допомога та громадські проекти є складовими політики мадяризації Закарпаття.

«Багато закарпатців через людей, близьких до консулів, полегшують і пришвидшують для себе процес отримання угорського паспорта. В Ужгороді (районний центр Закарпаття, – ред.) угорську державу представляє Йожеф Бугайло, а в Берегові – Ендрю Саліпскі.

Це все відбувається за сприяння угорської влади в складі політики “мадяризації”, а також через бездіяльність української влади та СБУ.

Якщо цей процес триватиме надалі, то в найближчому майбутньому на Закарпатті буде така кількість людей, які числяться, як громадяни Угорщини, що буде важко насправді зберегти суверенітет західної частини України.

Під кінець року на католицьке Різдво закарпатці, які мають паспорт громадянина Угорщини, отримують подарунковий конверт з декількома сотнями євро. Дуже часто в конвертах отримують додатковий презент до зарплати вчителі шкіл та лікарі з прикордонних населених пунктів нашої області», – розповів Деяк.

Директор угорської школи у Чопі також розповіла, що її учні щорічно отримують допомогу у розмірі 7-8 тисяч гривень на придбання шкільного приладдя.

25 років мадяризації 

Історія виникнення «угорського фактору» на Закарпатті базується на політичних спекуляціях з націоналістичним підтекстом. Еволюція «закарпатського сепаратизму» бере початок з часу здобуття незалежності України, – переконаний автор розслідування “Угорський сепаратизм у кремлівській упаковці”.

Так, на початку 90-х років на Закарпатті з’явилися самовільно встановлені угорськомовні таблички назв вулиць і населених пунктів, державну мову при цьому часто ігнорували.

Головними каналами комунікації Будапешта і українського Закарпаття на цьому етапі були неурядові організації – Товариство угорської культури Закарпаття, Товариство угорської інтелігенції, Закарпатське угорське педагогічне товариство, Товариство угорських митців ім. І. Ревеса, Товариство угорських скаутів, та інші. Їх створення припало на 1989-1990 роки.

14 вересня 1991 року депутати Берегівської районної ради, велика частина з яких входила в громадські організації проугорського спрямування, ухвалили рішення провести референдум про створення в Берегівському районі «Угорського автономного округу».

1 грудня 1991 року було проведено референдум про створення угорського автономного округу, де 81,4% респондентів побажали створити таку адміністративну одиницю. З цією метою був розроблений проект закону України «Про угорський автономний територіальний округ».

25 квітня 1992 року сесія Берегівської районної ради схвалила проект закону «Про угорський автономний округ». Документ підтримав офіційний Будапешт,  а його проект спрямували в усі державні інститути України;

На 1993 рік припадає початок інформаційної кампанії в угорській пресі з пропаганди ідеї «автономії Карпатського єврорегіону»;

1995 рік – початок зведення серії монументів на честь підготовки до 1100-річчя здобуття угорцями нової батьківщини (відзначалося в 1996 році). Головним протиріччям у цьому питанні стало будівництво пам’ятника на Верецькому перевалі. Крім цього, у регіоні фіксували випадки використання національної угорської символіки при ігноруванні українських державних символів;

1996 рік – об’єднання громадських діячів «Українська народна рада Закарпаття» висловило протест проти угорської історичної агресії. Написано колективне звернення до керівництва України.

1997 рік – Будапешт розгорнув масштабну інформаційну кампанію про необхідність зведення угорських пам’ятників на Закарпатті. Як інструменти впливу були використані дипломатичні канали, ЗМІ, громадські організації Закарпаття.

1998 рік – угорська сторона спільної Українсько-угорської комісії з питань забезпечення прав національних меншин (така до цього часу була створена) домоглася повторного розгляду питання про встановлення пам’ятника на Верецькому перевалі. Разом з тим, Українська народна рада Закарпаття знову відзначила продовження угорської історичної агресії на Закарпатті.

25 січня 2000 року чинна тоді комісія з прав національних меншин винесла на розгляд Президента України Леоніда Кучми ідею про створення Притисянського району, де нібито угорці складали більшість населення. Нове територіальне об’єднання мало б виникнути на місці вже існуючих Ужгородського, Мукачівського та Виноградівського районів.

Створення й поширення ідеї такого району активно підтримували політичні сили Угорщини, зокрема, глава партії «Фідес» (угор. FiDeSz – Fiatal Demokraták Szövetsége – Союз молодих демократів) Л. Ковер, а також праві радикали – партія «За кращу Угорщину » (Jobbik Magyarországért Mozgalom,« Йоббік »), яка в своїй політичній програмі задекларувала повернення Закарпаття до Угорщини.

1 січня 2002 року вступає в силу Закон Угорщини «Про угорців, які проживають в сусідніх з Угорщиною країнах», згідно з яким угорцям, котрі проживають за кордоном, надають пільги з освітою і працевлаштування в Угорщині. Протягом року угорська влада видала 30 тисяч «угорських посвідчень» на 100 тисяч заявок від українців.

21 липня 2008 року на Верецькому перевалі відкрили пам’ятний знак, присвячений переходу угорських племен через Карпати. В цей же день було відкрито монумент захисникам Карпатської України заслуженого художника України С. Шолтеса. Такий компроміс знайшла Українсько-угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин.

Після перемоги на парламентських виборах навесні 2010 року партії «Фідес», в Угорщині з’явилася тенденція до активної підтримки «закордонних угорців». Наприклад, в кінці 2010 року для організаційно-роз’яснювальної допомоги етнічним угорцям у місті Берегово з’явилося представництво депутата Європарламенту Бейли Ковача (права партія «Йоббік»). А 1 січня 2011 року почав діяти закон про спрощення процедури отримання угорського громадянства для «українських угорців».

У розпал Майдану 2013 року і напередодні візиту екс-президента України Віктора Януковича до Вільнюса, депутат Європарламенту Бейла Ковач став погрожувати офіційному Києву, що Угорщина може створити Україні проблеми на шляху євроінтеграції.

Він озвучив вимоги партії до влади України: створити на території Закарпатської області угорський округ. Паралельно з цим, положення в регіоні намагався дестабілізувати підтримуваний Кремлем «русинський» рух, люди олігарха Віктора Медведчука, православна церква Московського патріархату, місцеві кримінальні клани і угорська партія «Йоббік».

16 березня 2014 року представника від партії «Йоббік» Бейлу Ковача направили спостерігачем на так званий референдум в окупованому Криму. В цей же день, «Йоббік» визнав результати російського референдуму, який в міжнародній дипломатії донині вважається незаконним.

Відразу ж після «референдуму» в Криму почалися спроби розхитати ситуацію на Закарпатті.

28 березня 2014 року більше 40 громадських організацій почали збір підписів для звернення до Верховної Ради про «забезпечення культурної та регіональної автономії» для угорців. Трохи пізніше на сайті Радіо «Голос Росії» (Oroszország Hangja) з’явився матеріал з назвою «Закарпаття належить угорцям і русинам». У матеріалі був натяк: створити закарпатську конфедерацію угорського і русинського народу. Характерно, що з 2014 року такі тренди поширювала саме Москва. У цих умовах будь-який прояв самостійності закарпатської території міг, за розрахунками Кремля, спровокувати в Україні другий фронт.

У березні 2014 року голова угорського руху HVIM Дерден Задьва (György Zagyva) став посилатися на висловлювання заступника голови Держдуми Володимира Жириновського в контексті українських угорців. «Нарешті існує ситуація, в якій інтереси однієї наддержави (Росії) збігаються з нашими інтересами (Угорщини). Заступник голови російської Думи Жириновський прямо заявляє, що Закарпаття належить Угорщині », – говорив Задьва під час мітингу, присвяченого самовизначенню Закарпаття.

У квітні 2014 року євродепутат від угорського «Йоббіку» Тамаш Гауді-Надь (Gaudi-Nagy Tamás) в своїх виступах став відкрито використовувати кремлівську риторику. На засіданні сесії ПАРЄ він назвав Україну «штучною державою» і пред’явив претензії на Закарпаття. У залі засідань він носив футболку з написом «Крим належить Росії, а Закарпаття – Угорщині».

Одночасно з цим, в самій Угорщині стали моделювати сценарії оволодіння Закарпаттям. Наприклад, одним із недержавних ресурсів військової сили угорські радикали розглядали рух «Рондьош гарда» («Rongyos gárda», «Гвардія голодранців»).

Улітку 2014 року голова партії «Йоббік» Ґабор Вона спільно з Бейлою Ковачем – євродепутатом від «Йоббіка» і Мартоном Дендеші, главою кабінету закордонних справ партії, відвідали Москву, де обговорили з Путіним питання Закарпаття.

Автор цього хронологічного зведення В’ячеслав Гусаров, експерт з інформаційної безпеки групи “Інформаційний опір” на основі власного аналізу припустив, що Кремль експлуатує сепаратистські рухи Закарпаття («русинського» і «угорського» напряму) для досягнення власних цілей – створення осередків потенційної нестабільності для створення умов повторення сценарію «soft-окупації» регіону.

Байдужість, дріб’язковість і конформізм

“Ми, як і будь-які праві рухи виступаємо проти еміграції, адже вона несе за собою страшні, а часом і згубні для країн та націй наслідки. Майже будь-який вид втечі в інші (зазвичай багатші) країни є небезпечним для обох, або однієї з сторін”, – коментує Тарас Деяк масовий відтік закарпатців до Угорщини.

“Наприклад, так звані “біженці” з близького сходу (здебільшого це хлопці та чоловіки призивного віку, а не старці та жінки з дітьми), котрі тікають від війн, кліматичних чи економічних проблем, поступово, рік за роком знищують все, що залишилося від старої Європи за допомогою лібералів, котрі при владі в домінантних країнах ЄС. Вони витісняють європейську культуру, спільно з ліберальними зрадниками знищують християнську віру, несуть пряму загрозу ідентичності народів Європи, а також позбавляють корінних європейців робочих місць як дешева робітнича сила. Підприємець за гроші, котрі він мав би платити європейському робітнику разом з різними страховими сплатами, в місяць може найняти 8 нелегальних мігрантів.

Угорщина нині перебуває серед країн Європи, що всіма способами борються з навалами “біженців” з Близького сходу, Африки та Азії, намагаючись зберегти власну ідентичність та навіть врятувати інші країни, виступаючи таким собі “географічним щитом”. Ця країна веде дуже розумну політику щодо еміграції, не пускаючи за свої кордони сирійців, китайців чи африканців,

Разом з тим, Угорщина є однією з найбільш популярних країн для українських емігрантів. Цим Угорщина послаблює свого одвічного сусіда-конкурента – Україну, та посилює власні позиції.

Для пересічних закарпатців це питання звичайне, і тому такий погляд може здатись перебільшеним чи несерйозним, але насправді – це певна неоголошена війна, яку ми програємо, навіть не визнавши її”, – запевняє громадський діяч.

“Постійний міграційний відтік вкрай негативно впливає на трудовий потенціал населення області, адже переважна кількість мігрантів – це так само працездатні чоловіки, котрі йдуть шукати краще майбутнє в іншу країну замість того, щоб працювати у власній.Це цілком логічно, адже їх власна держава “наплювала” на них і позбавила більшості шансів на чесну самореалізацію в будь-якій сфері життя.

У той же час Угорщина отримує таку саму робочу силу, але на відміну від вищезгаданих “біженців”, наші мігранти не становлять ніякої загрози для угорської ідентичності, християнської віри та навіть культури. Також не варто забувати і про молодь: безліч родин на Закарпатті мріє спровадити власних дітей навчатися за кордон, наприклад у Будапешт – це ж так престижно! Однак їх мотиви – це не отримання кращої іноземної освіти та повернення на Батьківщину, де зі здобутим престижним дипломом можна будувати майбутнє своє і країни: більшість хоче залишитися по іншу сторону кордону.

Аналізуючи те, що тисячі краян покинули країну за часи незалежності, десятки тисяч закарпатців без проблем отримували угорські паспорти, ми, на жаль, доходимо до висновку, що цю неоголошену війну ми впевнено програємо”, – висловив Деяк позицію “Карпатської Січі”.

Як розповідає громадський діяч, для отримання угорського паспорта шукати родичів в самій Угорщині не треба, достатньо, щоб дід чи баба народилися на Закарпатті до 1945-го року.

“Також можна претендувати на громадянство, віднайшовши в архівах докази приналежності когось зі своїх предків до угорської національності.

Щодо незаконних способів, то, звісно, вони є, питання тільки в ціні. До 2014 року цим займалася громадська приймальня угорського євродепутата Бейли Ковача (партія «За кращу Угорщину» («Йоббік»)). Після заборони діяльності цієї приймальні на території України корупційними схемами по громадянству почали займатися ті ж люди, які працювали в приймальні. Звісно, ціна трохи виросла, бо ситуація в державі змінилася після Революції Гідності.

Однак, на Закарпатті маловірогідно знайти людину, в корінні якої не було б хоча б одного громадянина Угорщини – це зумовлено історичними умовами”, – підкреслив Деяк.

“Не секрет, що Закарпаття – це не найбільш патріотична область в Україні й, можливо, одна з найбільш індиферентних областей в Західній Україні. Ситуація ніби почала змінюватись на краще під час майданівських подій, хоча, коли майже у всіх обласних центрах України люди наважилися на рішучі, революційні дії та захопили більшість адмінбудівель, на Закарпатті так звані патріотичні активісти, що тільки надривали свої горлянки за асоціацію з ЄС і кормили людей на площах пустими обіцянками, продовжували водити свої безглузді хороводи і будувати ланцюги миру. Заодно вони звинувачували революціонерів-націоналістів в провокаціях.

З початком воєнних дій на сході частина закарпатців почали допомагати волонтерам, хтось пішов добровольцем на війну, але знову ж таки, це була абсолютна меншість. Байдужість, дріб`язковість, брак ідеалів та повний конформізм – головні проблеми Закарпаття.

Звісно, людей, які хотіли щось змінювати та боротися за Україну, побільшало після подій революції та агресії РФ.

Читаючи лекції в школах та вищих закладах, ми бачимо, що молодь проявляє активність і розуміння ситуації. Таких – приблизно половина слухачів, інша частина пасивна. Рівень патріотизму, звісно, підвищився, але не набагато. З’явилася купа псевдопатріотів, котрі здебільшого нічого не розуміють в ідеології, ситуації сучасності та в методах боротьби. Вони такі, бо то круто, мейнстрим. Погляньте на результати виборів у нашому регіоні: що змінилося з 2010 року? Старі прізвища доповнили декілька нових, які там для галочки, а хто займався корупцією, той і продовжує.

З певного погляду, на це є купа причин (різні національності, географія, важка та часто спірна історія краю), але ми засмучені тим, що молодь на Закарпатті абсолютно нічим не відрізняється від старших поколінь. Це жахливо, адже всі наші ідеї покладаються на молодь, ідеалістів, людей, у яких серця горять полум`ям, але в нашому краї цей вогонь в серцях дуже важко розпалити”, – каже очільник Карпатської Січі.

“На Закарпатті дуже малий відсоток, як кажуть наші західні побратими, “іншої молоді”, справжніх пасіонаріїв. “Карпатська Січ” є найбільшим діючим і перспективним правим рухом на Закарпатті.

За довгі роки нашої діяльності ми об`єднали в своїх лавах чимало людей різного віку, які вирішили стати на шлях боротьби, кожен з нас робить свій вклад в розбудову нашого руху та пришвидшує настання революції.

Ми маємо дружні стосунки з деякими всеукраїнськими та регіональними націоналістичними організаціями, з якими проводимо спільні акції, вишколи, крім цього товаришуємо з людьми з європейських правих рухів”, – додав націоналіст.

Доброволець припускає, що Закарпаття і Донбас дуже подібні щодо загрози виникнення сепаратистських настроїв.

“Угорщина свідомо фінансує ремонти доріг в угорських селах, курси з вивчення угорської мови, школи, медичні заклади, із літа 2016 року виділила 160 мільйонів євро на розбудову бізнесу в прикордонних зонах підприємцям, таким чином здобуваючи прихильність населення. Звісно, перспектива жити у європейській державі на противагу воюючій і тонучій в корупції Україні виглядає привабливіше.

Велика частина закарпатців може стати на сторону сепаратистів – така реальність, на жаль. Рано чи пізно карта буде розіграна: варто проаналізувати виступити та заяви деяких націоналістичних державних чиновників Угорщини, які мріють, щоб Закарпаття або його частина були в складі Угорщини. Край наш багатий на ресурси, і в області знаходяться крани від труб нафти та газу, а контроль над ними допоможе диктувати правила на європейському рівні”, – припускає керівник “Карпатської Січі”.

Деяк твердить, що діяльність так званих “русинів” також становить серйозну загрозу.

“Знову ж таки паралелі з Донбасом і Луганськом – вони розростаються, а влада їм у цьому не перешкоджає. Живуть вони здебільшого за кордоном, пропагуючи там ідеї сепаратизму на Закарпатті, привозять іноземних делегатів, розповідають про безперспективну Україну, яка їм “нічого не дала” і згадують часи, коли Закарпаття входило до складу Чехо-Словаччини чи Угорщини. Крапля за краплею Закарпаття доведуть до кипіння, і тоді може бути пізно щось змінити.

У 2015 році у Будапешті два рухи сепаратизму в Закарпатській області, угорський та русинський, об’єдналися і підписали договір. Зараз вони спільно працюють і виступають за автономію області в складі Угорщини, яка носитиме назву “Карпато-русинської автономної республіки”. Представники цих рухів, партії «Йоббік» та русинського сепаратистського руху «Підкарпатська Русь» воюють в складі так званої армії ДНР у власноствореному підрозділі «Батальйон святого Іштвана»”, – підсумував Тарас Деяк.