До сліз! В Бердичеві сирота живе в дерев’яній будці, яку сам збудував

Кожен з тих, кому пощастило народитися і вирости у повноцінній сім’ї, оточеному піклуванням обох батьків або хоча б матері, повинен щодня дякувати небесам за це, адже поряд з нами є ті, хто залишився самотнім у цьому жорстокому світі, без жодної підтримки і надії на нормальне життя. Повірте, ті проблеми, з якими ми стикаємося кожного дня, це дріб’язок у порівнянні з тією справжньою боротьбою за виживання, яку ведуть у нашій державі діти-сироти, які в силу різних причин втратили своїх батьків. Адже на їх проблеми, їх майбутнє байдуже абсолютно усім: до досягнення повноліття ними ще опікуються, а потім банально викидають на вулицю, де вони поповнюють собою ряди безпритульних, потихеньку спиваються або потрапляють за грати, вчинивши крадіжку щоб хоча б не вмерти з голоду.

Нещодавно на сторінках нашого видання ми розповідали про молодого бердичівлянина, сироту, якого виписали з гуртожитку одного з професійно-технічних училищ міста Бердичева та фактично викинули його на вулицю, як непотріб. Від відчаю хлопець намагався накласти на себе руки та порізав собі вени, і лише цей відчайдушний вчинок допоміг привернути увагу до його проблеми як з боку засобів масової інформації, так і з боку влади, у результаті чого зараз він працевлаштований – одне з підприємств міста Житомира дізнавшись про його проблему, погодилося взяти його на роботу, тож тепер він і працює, і має житло у одному з гуртожитків обласного центру.

Цікаво інше. Після опублікування статті про важку життєву ситуацію, у якій опинився бердичівський сирота, в соціальних мережах розпочався справжній ажіотаж, коли користувач почали писати в коментарях різні негативні відгуки. Мовляв, не було йому що робити, а тільки показухою займатися, декотрі стверджували, що бачили хлопця напідпитку, а одне з Житомирських видань взагалі оприлюднило інформацію, що це був політичний піар. Зізнатися було трохи дивно бачити, як молоді люди, що сидять у власних теплих затишних квартирах за комп’ютером чи ноутбуком критикують іншого лише за те, що він позбавлений усіх тих благ життя, якими користуються вони, навіть не усвідомлюючи того, яке це щастя – жити в сім’ї, та мати дах над головою.

Тому зараз хочеться розповісти історію ще одного сироти з міста Бердичева, який після того, як закінчив Бердичівську спеціальну школи-інтернат для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що знаходиться в селищі Гришківці Бердичівського району, пішов навчатися у Бердичівське професійно-технічне училище №3 на маляра-штукатура.

Андрій Ненюк 1993 року народження являється уродженцем смт. Брусилів Житомирської області, однак відразу ж після народження його сім’я переїхала у Народичі. Вже там, у 2003 році, хлопець втратив матір, а у 2008 році у нього помирає і батько, так що хлопець лишається круглим сиротою і таким чином потрапляє в нашу місцеву загальноосвітню спеціальну школу-інтернат.

Здобувши у 2012 році професійно-технічну освіту, хлопець отримав на руки свій паспорт громадянина України, у якому відразу ж поставили відмітку про те, що він виписаний з гуртожитку, в якому проживав під час навчання. Його направляють у один з соціальних центрів міста Житомира – начебто на підвищення кваліфікації, однак через три місяці хлопця просто «викидають» н вулицю, не забезпечивши ні житлом, ні роботою. Так розпочинається його безпритульне життя, яке продовжувалося до недавнього часу.

Андрій перебивався випадковими заробітками, деякий час жив у однієї одинокої жінки, виконуючи для неї різну роботу по господарству, однак одного разу вона його просто вигнала, ще й сказала, що його документи про закінчення ПТУ забрала… міліція. Згодом допомагаючи бізнесменам у закупці скота та їздячи з ними по селах району, він губить ще й паспорт. Тож з документів у Андрія лишилася лише ксерокопія паспорту, який він тепер не може відновити, так як у нього немає прописки. Ось і живе молодий хлопець просто на вулиці в дерев’яній будці яку сам побудував, перебиваючись випадковими заробітками.
Невідомо, як би далі склалася доля Андрія, якби він випадково не потрапив на роботу до одного з жителів міста Бердичева, що звернув увагу на дивну поведінку хлопця: приходить на роботу раніше від усіх, а ввечері не поспішає додому. Це здалося дивним для роботодавця, і тому він запитав напряму, що відбувається, та був шокований тим, що почув у відповідь. Виявилося, що 23-літній бердичівлянин живе на вулиці, у власноруч збудованій з кількох дощок «халабуді». Про це відразу ж повідомили депутата Бердичівської міської ради Володимира Сенчу, який разом зі своїм колегою депутатом Валерієм Шелепой миттєво відреагували на проблему. Так Андрій опинився в Житимирі на прийомі у голови Житомирської обласної ради Анжеліки Лабунської.

Голова Житомирської обласної ради Анжеліка Лабунська була шокована тим, що на сьогоднішній день відбувається у місті Бердичеві, та як тут відносяться до сиріт. «Виявляється, що молодого хлопця кинуто на сам на сам. Він без документв, житла та грошей. Людина живе в будці, як тварина, і цього ніхто з місцевої влади не бачить і нічого не робить. Це жахлива ситуація, яку потрібно негайно виправляти! », – впевнена голова облради, тож відразу ж у присутності Андрія викликала до себе у кабінет начальників відповідних служб та управлінь, щоб розібратися, як таке стало можливим, і хто винен тому, що сирота вже кілька років живе на вулиці.

Андрій Ненюк у свою чергу стверджував, що жодного разу навіть і не пробував звертатися за допомогою у Бердичеві, бо був впевнений, що це все марно. Та й до кого звертатися, якщо з документів, що посвідчують особу – тільки ксерокопія паспорту? Мабуть, якби про його існування не дізналися місцеві депутати Сенча і Шелепа, то невідомо, що б сталося з хлопцем далі.

Але відтепер справа бердичівського сироти-безхатченка на контролі у голови Житомирської обласної ради Анжеліки Лабунської. Уже вирішено питання з житлом, хлопця тимчасово поселять у той самій гуртожиток ПТУ №3 міста Бердичева, з якого його викинули на вулицю. Паралельно ведеться робота по відновленню втрачених документів, після чого можна вже займатися працевлаштуванням хлопця. Головне, що за ті важкі проведенні на улиці роки, він зумів зберегти людський вигляд, не почав красти та заглядати у чарку, а готовий чесно і старанно працювати, аби лишень хтось взяв його на постійну роботу.

Бердичівський «Мауглі» каже, що вже втомився перебиватися тимчасовими заробітками та працювати за їжу та можливість переночувати бодай у хліву, а не на вулиці. А стосовно того, що дитина-сирота починаючи з 2012 року живе на вулиці, Анжеліка Лабунська пообіцяла особисто проконтролювати результати службової перевірки, яка має виявити, в результаті чиєї халатності та байдужості діти-сироти опиняються на вулицях Бердичева.

Источник:  berdichev