После того, как в результате контратаки на Светлодарской дуге силы АТО выбили боевиков с опорного пункта, нашим военным пришлось выдержать обстрел позиций из тяжелых орудий террористов и повторные атаки сепаратистов, пытавшихся вернуть утраченные позиции.
Два суток украинские военнослужащие из 94-й отдельной механизированной бригады ВСУ и добровольцы «Правого сектора» удерживали опорник, пока не прибыла подмога.
Об этом старшина роты спецназа ДУК «Правый сектор» из состава 54-й отдельной механизированной бригады ВСУ Иван Мирный пишет на своей странице в Facebook.
«Ранок…
Терміново тапік кричить «Мирний збирай групу і вали на первий організм там орки прорив роблять», беру трьох своїх плюс в нагрузку ще шість з роти висуваюсь, я резервна група. Сиджу, чекаю слухаю по рації контратаку Наших: «Шайтан пішов вперед, вже пройшов їхню СП»… натоптую доріжку в «Замку» туди назад. Мої сидять теж рвуться — чекаємо наказу…
Під обід «Резерв на опорник зустрінетесь там з батальйонкою і підете на зачистку їхніх окопів» «Приняв!!!» кричу. Дорога перевіз весь особовий, каже зкб «там їх немає треба зайняти їхню передову позицію і закріпитися», ну раз немає можна пхнути на броні. наш десяток плюс п’ятірка батальйонки з Нашого крилатого братерства на беху і вперед… 800 метрів швидко пролетіли, 10 метрів до їхніх окопів, беха зупиняється… і тут настало пекло!!! Орк визирає з окопу і полосує броню чергою! 10 метрів!!! Десять довбаних метрів!!! І нікого! Жодного не зачепив! Лечу з броні на землю, автомат не випустив приземлився вдало — прямо на копчик, болі нема, адреналін всюди. Всі лягли і накривають окоп свинцем з латунню, справа крик! Ванька Піранья! Під гусеницею бехи, лечу до нього, витягую, він кричить «братан мене переїхало не лишай мене!!!» тягну за розгрузку… синіє… хтось кидає в окоп гранату зліва по стежці спостерігаю три організми, випльовую туди десяток куль, пацани приєднуються, двоє по черзі падають, третій уходить… поряд на колінах з роти Кірюха, по очах бачу контужений… даю по потилиці кричу «Помагай бл@ть»… Ванька кричить … стає багряний… беха поїхала… бачу на землі рацію, хапаю кричу «Купол Тополю, Купол Тополю потрібна термінова евакуація, як прийняв!», «Прийняв Тополь коробочка через три маленьких», тягну Івана… «Ваня не кидай мене, Мирний не кидай», «Не лишу братан, тримайся зараз тобі налбік вколю, потерпи потерпи братику…».
Підрулює беха, полива вогнем поле перед нами… до неї 20 метрів … тягнемо… «Вань, зараз буде дуже боляче потерпи братику, потерпи Ванюх, Кірюха тягни! Тягни с@ка, ТЯГНИ!!!»… тягнемо, Ваня кричить… над головою залізний дощ, чвіркає об броню, ось десантний відсік відкриваю кричу «Кірюха всередину», подаю йому Піранью, він дивиться на мене зсередини, закриваю люк, кричу механу «Пішов, пішов!», повзком залажу в сепарський окоп, під ногами мертвий орк з розкроєним черепом, ніхто не звертає уваги, ходять по ньому, шо поробиш війна, кричу «Робимо простріл посадки зліва», справа наші вроді взяли позицію Крест. «Тополь Тополь я Шайтан, вертаюся від орків не підстрельте», «Приняв Шайтан», біжу на лівий фланг, під ногами другий сепар, теж розкроєна черепушка, мозги назовні, переступаю кричу своїм — «там наші зараз будуть йти — не стріляти!» «Шайтан, Шайтан підходь наші тебе чекають!» «Прийняв, Тополь, до тебе метрів триста»… вертаюсь на центр, там Макс стоїть і піхотинець, в Макса рука в крові… «Хлопці вивезіть мене звідси», зараз братанчик тебе витягнуть, в піхотиця пробита права рука, дірка з палець, кричу — дайте транспорт в мене два «триста! «Шайтан Шайтан де ти?»… тиша, викликаю ще раз… «Я — Гонта, я — Гонта. Шайтан двісті, лишився, підхожу до вас», матом кричу, підходять, Кіндер Гонта і Драник, в Кіндера пробита нога, під’їжджає беха грузимо поранених, жарко як в пеклі… коректую по рації арту відстрілюємось у ліс, в окопах 10 чоловік, викликаю по рації підмогу… поки нема чекайте, накриває арта, половина контужені, кричу дайте евакуацію ми тут довго не протримаємось! «Мінус мінус зараз вам підвезуть БК», в Антона зламана рука, Колясік прочісує ПКМом посадку і поле перед нами, бойовий метр), ще один поранений, контузило вже тупо всіх, третя година бою…
Викликаю по рації беху, приїжджають привозять БК, гружу Монгола і другого пораненого, сідаю з ними попутно кричу «Колясік, я з слідуючою ходкою вернусь», в десанті поїхали, на РОПі находжу старшого, лейтенант, де подкрепа???? Потрібен АГС люди ночніки і теплаки — по темноті не витягнемо… нема… матюкаюсь, «Якшо не буде подкрепи, я Своїх виведу і по@уй на ту позицію», «Поясни це в штабі!», набираю, піднімає НШ, товариш полковник дайте підмогу, та їдуть вже до вас їдуть… хвилин 15 підтягується 25-тка, старший якийсь Чорний. Їдемо назад на позицію. Колька і разведоси реально радуються — «Шо, скотиняки, думали я спетляв?» посміхаються, кажуть шо нє) навіть не думали такого, брешуть певне…
Ніч…
Нас далі криють артою, шістьох з групи що залишились згуртував в бліндажі, поставив Коляна на ПКМ, будемо його по черзі міняти, Чорний бігає й кричить, щоб я виставив своїх в окопи, кажу «В тебе людей вистачає мої хай поки відпочинуть», щось бубнить типу як ви авторитети задовбали, кричу з бліндажа що він резиновий виріб і обіцяю набити @бало…починають боліти ребра і копчик, нестерпно, голова розколюється, все — адреналін вийшов, виходимо по черзі на окоп поряд перестрілюємося з сепарами, лежу встати не можу, в 12 ночі приїжджає беха з БК пацани кажуть щоб я їхав, посилаю культурно нах@й. Забирають 200-х сепарів, 4 організми. Гонта сидить, чуть не плаче, Шайтана неможливо забрати, під ранок починають крити з автоматів, чути підібралися метрів на 250-300, потім накривають ствольняками, 122… чути тільки, коли вже прилетіло. Колю налбуфін — біль стихає але починає рубати, наркота чи шо, через сім годин аж відпустило, попутно прибиваю озноб ібупрофеном. Дзвоню замкомроти — нас поки не будуть міняти…
Ранок другий…
Наглотався ібупрофена кості нібито менше болять, ходжу з пацанами збираю БК… бажання звалити дуже сильне, але ззовні не показую, Андрюха сидить труситься, нічо́го, братан, боятися це не погано… «Це в мене перший бій ТАКИЙ» каже… очі налякані, любий розрив ховається, мені й самому страшно до чортиків… але як командиру треба зберігати спокій, молюся вже вдесяте… Нічого пацани скоро нас поміняють, якось не дуже походу впевнено вийшло, пробую шуткувати, виходжу деколи на окоп вистрілюю на простріл два три магазини і заряджаюся… Сидить поряд Ромка з батальйонки… Каже шо дзвонив до свого їм кажуть зніматися. Нє кажу — мені треба своїх на заміну дочекатися…
В обід знову пекло… стріляють по окопу усім чим тільки можна… чути шо підповзають вже близько… відкриваємо вогонь у відповідь, БК розтає як сніг під кулеметом… набираю зкр , братан, в мене люди всі контужені — ДЕ заміна!!! Чекайте… дуже не хочу в полон, і здихати теж не хочу, щоб заглушити ці думки переключаюся на зарядку магазинів… кості й голова болять нестерпно… після обіду приїжджають троє наших, Зубра радий бачити неймовірно… інші на підході, лишаю поки групу на місці… вдесяте хлопці мене забирають шоб не набив Чорному морду. В шість вечора вже темніє приїжджає мотилига, вилітаємо наверх кулею розгружаємо БК і покотом пірнаємо в середину… поміняли… дякую Богу всю дорогу… біля наших позицій мтлб ламається, забираю контуженого і Наших п’ятьох і йдемо пішки на РОП. По дорозі ще два рази свої обстрілюють. Прийшли на РОП… хочеться цілувати землю… та зберігаю холодний вигляд, американці кажуть — бі кулл. Шістка моя стоїть там де і лишив, кидаю автомати на сидіння, Колясік сіда зпереду… їдемо до себе на базу… кілометрів 10. Дзвоню жінці, плаче, дві доби не розмовляла… Все добре, кажу… Живий…
