Історичне рішення ЄС: Україна отримала статус кандидата, що це означає для країни

За це проголосували всі без виключення лідери 27-ми країн Євросоюзу на саміті в Брюсселі.

23 червня 2022 року точно увійде в історію. Як і 17 червня 2017 року, коли за три роки після Революції Гідності, де українці помирали під європейськими прапорами, ми отримали безвіз. І продовжують помирати на полі бою у кривавій війні з Росією за свій цивілізаційний вибір і право бути частиною європейської сім’ї.

Історичний саміт ЄС 23 червня 2022 року не повторив долю сумнозвісного Бухарестського саміту НАТО квітня 2008 року, де через погрози Путіна скинути ядерну бомбу Україні відмовили в наданні ПДЧ в НАТО. Схоже, ЄС відходить від своєї політики «глибокого занепокоєння» та «умиротворення Росії». У ключових столицях ЄС поволі приходить розуміння, що Європа де-факто вже у війні з Росією.

ТСН.ua зібрав все, що треба знати про кандидатський статус для України, як довго ми до нього йшли, як пише про це західна преса і що, власне, далі.

Дорога до членства

Заявку на членство в ЄС Володимир Зеленський підписав 28 лютого, на четвертий день від початку широкомасштабної російської війни. Світлини, де він підписує ці документи на тлі мішків із піском в Офісі президента, облетіли весь світ. Тоді це здавалося фантастикою, бо російські війська вже були під Києвом, наступ тривав на 9-ти фронтах, а західні дипломатичні місії покинули українську столицю, знищивши всі папери, щоб більше ніколи не повернутися, бо не вірили, що Україна вистоїть. Принаймні, так закордонні дипломати кажуть за зачиненими дверима.

А ми вистояли. До столиці повернулися дипломатичні місії майже 60 країн. Єврокомісія в найкоротші терміни розглянула заявку України на членство і дала свої висновки до заповненого нами опитувальника. За процедурою, країна-аплікант спочатку заповнює спеціальний опитувальник Єврокомісії, яка потім оголошує свій вердикт. Власне, фінальне «так» від Єврокомісії ми почули 17 червня.

Та чи все було так просто? Звичайно, що ні. Свою дорогу до членства в ЄС ми почали далекого 1994 року, коли підписали Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС. Ну а перемовини про візову лібералізацію – 2010 року. І як би хто в Москві не розповідав, що можливий вступ України до ЄС їх абсолютно не цікавить, саме через це 2014 року Росія незаконно окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі.

«Шлях України до членства в ЄС – це не те, чого хоче Росія. Кремль збрехав, що Україна не є справжньою країною. Він хоче силою повернути Україну до сфери свого впливу. Після того, як минулого тижня лідери ЄС (Франції, Німеччини, Італії та Румунії – ред.) відвідали Київ, Росія надіслала ЄС попередження, перекривши постачання газу (зокрема «Північним потоком-1″ до Німеччини – ред.), що спричинило різке зростання цін», – пише The Washington Post.

Путін вважав, що війна злякає європейців. Проте сталося навпаки. Повномасштабна кривава війна, яку розв’язала Росія, не лише не загальмувала наш євроінтеграційний поступ, а, навпаки, пришвидшила його. Ще ніколи в історії так швидко країна-аплікант не проходила шлях від подачі заявки до отримання статусу кандидата. Точніше, ще ніколи в історії європейська бюрократія не працювала так швидко.

Хоча, можливо, якби свого часу деякі європейські лідери не злякалися погроз Путіна, Україна вже була б членом ЄС, а війни можна було б уникнути. На думку голови комітету ВР з питань зовнішньої політики Олександра Мережка, Путін навряд чи наважився б на вторгнення до України, якби вона була членом ЄС, бо за кожною державою-членом стоїть вся організація ЄС.

«Якби Україна зараз була членом ЄС, то інші країни-члени, як і ЄС в цілому, відчували б свій обов’язок надати Україні військову, фінансову та політичну допомогу. Не треба було б докладати неймовірних зусиль, щоб переконати ЄС та його членів запровадити санкції проти держави-агресорки. Тобто все було б легше. Крім того, не варто забувати і про безпекову політику ЄС. Одним словом, якби Україна вже була членом ЄС, то Путін навряд чи пішов би на такий ризик як пряме вторгнення. Хоча це, можливо, і не зупинило б його спроб нашкодити Україні в якийсь гібридний спосіб»,  коментує ТСН.ua Олександр Мережко.

Кандидатство з умовами

Якщо порівняти, що про цей саміт лідерів країн ЄС каже західна та українська преса, можна побачити значну різницю. Ми пишемо про історичну перемогу України. Водночас європейські медіа фокусуються на умовах, на яких Україні надали статус кандидата.

Про що йдеться? Річ у тім, що не всі країни підтримували надання Україні статусу кандидата. І йдеться навіть не про Францію та Німеччину, які сповідували політику умиротворення Путіна, тому блокували і блокують надання Україні ПДЧ в НАТО, і боялися навіть говорити про часові рамки нашого можливого вступу до ЄС. Власне, Еммануель Макрон та Олаф Шольц остаточно змінили свою позицію лише після візиту до Києва минулого тижня.

Проте і без них в ЄС вистачало скептиків. Всі ми з подивом дізналися, що, наприклад Нідерланди, Швеція та Данія були проти надання Україні статусу кандидата начебто авансом з огляду на низку реформ, які ще треба впровадити. Інша група країн не хотіла ставити Україну попереду Західних Балкан, які вже довго очікують своєї черги на вступ. Власне, саміт ЄС 23 червня так і не зміг розблокувати це питання – Албанія та Північна Македонія все ще в листі очікування, не кажучи вже про інші балканські країни.

Інші наводили приклад Хорватії, яка від отримання статусу кандидата до повноцінного членства в ЄС пройшла шлях у 10 років. І Хорватія, до речі, стала останньою країною, яка 2013 року приєдналася до ЄС. Відтоді нових членів блок не приймав. І це не дивлячись на той факт, що, за словами президентки Європарламенту Роберти Мецоли, європейська підтримка прийняття нових членів до ЄС зараз найвища, ніж будь-коли за останні 15 років.

Американський телеканал CBS вказує, що Україна вже виконала майже 70% вимог (насправді 63% — ред.), передбачених Угодою про асоціацію та зону вільної торгівлі. Проте досі є питання до верховенства права та боротьби з корупцією.

Як зазначає Bloomberg, статус кандидата лідери 27-ми країн-членів ЄС надали Україні авансом за умови виконання довгого переліку умов Єврокомісії, які стосуються здебільшого судової та антикорупційної реформ.

Не є секретом, що, рекомендуючи надати Україні статус кандидата, Єврокомісія зробила це із низкою запобіжників. У нашому випадку їх сім. І, як сказала в інтерв’ю ТСН.ua віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, всі вони так чи інакше стосуються антикорупційних реформ (призначення керівників САП і НАБУ – ред.) та верховенства права.

Моніторинг їхнього прогресу за 35-ма напрямками – грудень 2022 року. Але якщо війна не закінчиться, дедлайн можуть продовжити. А от якщо Україна не виконає взятих на себе зобов’язань, ЄС залишає за собою право взагалі відкликати статус кандидата. Такого Брюссель ще точно ніколи не ухвалював.

За зачиненими дверима

Ілюзій в Києві ніхто не має. Отримання статусу кандидата, який відкриває нам доступ до фондів ЄС на сотні мільярдів євро, ще не означає, що вже завтра ЄС офіційно розпочне з нами переговори щодо членства. Хоча європейські дипломати зазначають, що якраз у цьому питанні все дійсно залежатиме від сумлінного виконання Україною зазначених у переліку Єврокомісії реформ.

А от рішення щодо вступу України до ЄС, тобто шлях від початку переговорів до реального вступу, може тривати роки, якщо не десятиліття. Про це, зокрема, публічно говорив Еммануель Макрон. Тобто навіть якщо Україна виконає всі умови, впровадить всі реформи, викорінить корупцію і стане зразковим в усіх сенсах кандидатом, це суто політичне рішення.

Наприклад, видання Politico пише, що навіть зі статусом кандидата виникає запитання, скільки Україна в принципі зможе ще проіснувати (вистояти), щоб приєднатися до ЄС, бо війна триває. За словами асоційованої експертки Ради зовнішньої політики «Українська Призма» Вікторії Вдовиченко, яка наразі перебуває у Брюсселі, страх перед Путіним у деяких європейських столицях залишається.

«Під час нашого візиту до Брюсселя нас запитували: коли ви нарешті сядете за стіл переговорів із Росією? Завдяки ЗСУ, політикам, дипломатам, громадянському суспільству, волонтерам, акціям на підтримку України в ЄС та протестним рухам змінилося сприйняття України. Ми, експерти, це відчули під час зустрічі, наприклад, із членами Європарламенту. Ще рік тому такої риторики ми взагалі не чули. А тут були три основні тези: ми є солідарними з вами; Україна має виграти; ми будемо вас і надалі підтримувати. Правда, перемогу України в ЄС кожен бачить по-своєму», – розповідає ТСН.ua Вікторія Вдовиченко.

Коли Україна гримнула дверима, відрізавши, що не сяде за стіл переговорів із Росією, в Європі зазвучали голоси, що перемогою України вважатимуть повернення до кордонів 24 лютого. Європейських лідерів можна зрозуміти: ціни на пальне на заправках зростають, опалювальний сезон наближається, а газ чи буде, чи ні – взагалі незрозуміло. Проте це не європейці вмирають на полі бою. І якщо вже й сідати за стіл переговорів із Росією, то лише з позиції сили.

Україна погодилася з тим, що не стане членом ЄС за пришвидшеною процедурою. Ми не відмовляємося від необхідності впровадження реформ. Проте дорога до членства в ЄС не має повторити шлях до набуття членства в НАТО або хоча б отримання ПДЧ, коли Україні протягом багатьох років розповідали, що членство в Альянсі дорівнює антикорупції. Повномасштабна війна, яку Путін розв’язав проти України 24 лютого, наочно продемонструвала, які саме європейські політики по вуха забруднилися в корупційних оборудках із росіянами.

Тому після отримання статусу кандидата ми маємо працювати ще більше, щоб дорога до членства в ЄС дійсно не розтягнулася на десятиліття. А Євросоюз має нарешті усвідомити очевидну реальність: як би комусь не хотілося називати це війною виключно Росії та України, Євросоюз вже де-факто у війні з Росією. Німеччині доведеться нарешті відмовитися від своєї Ostpolitik, яка базується на наближенні Росії до Європи, а Франції – від політики балансування інтересами США за рахунок загравання з Росією.