Івченко: » Не можна сьогодні, коли йде війна, відкривати торгівлю землею»
36-річний Вадим Івченко з Білої Церкви пройшов до Ради за списками «Батьківщини» під номером шість, працює заступником голови Комітету з аграрних питань та земельних відносин. З декларації за 2015 рік можна зробити висновок, що Вадим Івченко прийшов у політику вже матеріально забезпеченною людиною. Він має частки у двох приватних компаніях та великі (у порівнянні з депутатською зарплатою) грошові заощадження. Проте ніяких літаків, палаців або предметів розкоші в Івченка немає.
Згідно з інформацією на сайті парламенту Вадим Івченко відвідує 81% пленарних засідань та веде активну законотворчу роботу. Хоча одного разу потрапив у новини за не зовсім парламентську поведінку — побився з іншим депутатом.
Нещодавно Верховна Рада вкотре відтермінувала продаж агроземель. Оскільки саме «Батьківщина» активно виступала за продовження мораторію (навіть оголошувала про рух за референдум з цього приводу), ми розпитали депутата цієї фракції з профільного комітету про те, якою ж має бути відповідь на складне земельне питання з його точки зору.
Розпочнемо з діагностики. В якому стані сьогодні український агросектор?
Сільське господарство — на сьогодні одна з найперспективніших галузей економіки України. Аграрний комплекс генерує приблизно 32 % ВВП. 40% валютної виручки, яка надходить в країну, виробляється саме в аграрному секторі. Але, на жаль, структура експорту на сьогодні є переважно сировинною. За два останні роки експорт продукції рослинництва (а це переважно зерно) зріс з 40 до 51%, а експорт продукції тваринництва навпаки впав з 7,5% до 6,9%. Після первинної переробки Україна експортує лише 5% борошна. Якщо порівняти, то наприклад Казахстан експортує продукцію первинної обробки зернових — борошно — у розмірі 56%. А це — додана вартість і робочі місця!
Єгипет, наприклад, скуповуючи зерно у різних країн, в тому числі й України, створює прямо в портах переробні підприємства. Італія вирощує майже стільки зерна, скільки і Україна: ми — 60 млн тонн, Італія — 50, але жодної зернинки не експортує! На експорт йдуть макаронні вироби, кондитерські вироби, борошно тощо.
І ще порівняння. Італія — третя країна Європи (після Румунії 3 млн 80 тис., та Польщі (2 млн 500 тис. ) за кількістю сільгосптоваровироників, в більшості з яких сімейні ферми. У нас наразі 4,7 мільйона одноосібників, але вони на жаль не мають статусу сільгосптоваровиробника. Загалом же, за офіційною статистикою, в сільському господарстві працюють 420 тисяч осіб. І ця цифра, на жаль, щороку зменшується.
Рік тому в нас було всього 27,7 тис. платників єдиного податку у сільському господарстві. На сьогодні ця цифра ще менша — 20,7 тис. Тобто 7 тис. дрібних підприємців або пішли у тінь, або відмовились від своєї землі на користь когось іншого.
В той самий час земельний банк великих агрохолдингів постійно збільшується, приблизно на 100-200 тисяч гектарів на рік. Сьогодні 50 сімей обробляють 6 млн гектарів. Для порівняння: 2 млн гектарів ріллі — це трохи менше площі Кіровоградської області.
14,1 млрд доларів валютної виручки дають лише приблизно 200 агрокомпаній. Вони ж і отримують відшкодування ПДВ. Наприклад у вересні найбільші агрокомпанії, які отримали відшкодування: Каргілл, Кернел, Міронівський хлібопродукт, Нібулон, Дрейфус, Нобл, Суфле, Глінкор… Дві третини — це транснаціональні групи. Ще третина — вертикально інтегровані українські компанії, які мають понад 300 тис га у обробітку, всю логістику, складські приміщення, а деякі з них ще й замають лідируючі позиції у тваринництві (наприклад МХП).
До чого я це кажу. Вони постійно мають надходження валюти, і отримують відшкодування ПДВ від експорту. Саме ці групи і лобіюють питання відкриття ринку землі аби капіталізувати свої кошти. І саме продаж землі став би колосальною стратегічною помилкою для України та реальною загрозою для продовольчої безпеки.
Але зараз вони й так можуть брати землю в оренду, ви самі кажете, що земельні банки цих компаній зростають.
У нас з 2001 року запроваджено мораторій. Хоча, навіть ще п’ять років тому ми не могли й подумати, що в однієї людини може бути більше 300 тис. гектарів. На сьогодні земельний банк тільки холдингу Укрлендфармінг складає 683 тисячі гектарів!
Ви так кажете, наче це негатив. Люди працюють, створюють робочі місця.
Якщо так, то чому в нас лише 420 тис. офіційно працюючих у сільському господарстві? Чому не 4 мільйони? Потрібно ще й розуміти — що в українському селі проживає маже 15 мільйонів українців. Чому ніхто 20 років не займався тим, щоб надати працюючим і перспективним одноосібникам статус сільгосптоваровиробника?
Так склалось, що в селі останнім часом переважна більшість саме людей похилого віку. Але все більше бажаючих працювати на землі — молодь, люди середнього віку. Вони обробляють свої паї, вирощують худобу, продають молоко, м’ясо, сир, яйця. Але все це виключно як самозайняті. А як їм розширити цей бізнес? Вони сьогодні не можуть офіційно брати кредити, претендувати на бюджетну допомогу. Не можуть офіційно торгувати на організованому ринку, оскільки не мають статусу сільгосптоваровиробника.
Багато продуктів, що сьогодні продається в магазинах, йде через посередників, які формально називаються «фермерськими господарствами». Хоча, насправді, цей «фермер» нічого не виробляє, а просто скуповує продукти у одноосібників. Для того, аби ситуація змінилась, ми з колегами законопроектом 4438 запропонували зміни до Податкового кодексу, де закладено простий перехід від одноосібника до сімейної ферми.
Цим же законопроектом ми пропонуємо запровадити 5-ту групу платників єдиного податку, які перші 5 років матимуть податкові канікули, але водночас отримують пенсійний стаж.
Також, потрібно розробляти та приймати ще цілий комплекс законопроектів. І тоді, за нашими прогнозами, за найближчі 5 років буде створено мінімум від 500 тис. до 1 млн сімейних ферм. А це вже 4 мільйони робочих місць, в тому числі і на сезонні роботи! Тобто разюча різниця між 420 тисячами та 4 мільйонами зайнятих людей в сільській місцевості.
Тобто ви проти великого агробізнесу, хочете підтримувати зовсім дрібних підприємців?
Земельна реформа сьогодні налаштована таким чином, що великі аграрні підприємства мають змогу утискати середніх та малих. Постійно виникають проблеми з вільною землею, яка майже всюди в оренді в того ж агрохолдингу. Якщо ти керівник невеликого фермерського господарства — ти безправний перед великим капіталом. А в Раду, натомість, заносять сьогодні законопроекти, які дають можливість продавати якщо не землю то хоча б право оренди.
Поясню. Ось, наприклад, ви сьогодні власник землі і ви здали її мені в оренду. Я можу продати право оренди без вашої згоди кому завгодно, а той, кому я його продав, і сам може перепродати — ви про це не знатимете. І такий перепродаж можна робити будь яку кількість разів. Орендар зможе заставити право на оренду у банку. В який банк він піде з правом оренди на землю? Запитаємо себе — чи достатньо ресурсів в українського банку для кредитування під право оренди? Вважаю, що коли йдеться про великі площі, то це буде скоріше іноземний банк — китайський, арабський або європейський. Тобто, фактично, контроль над цією землею отримають іноземці. А що далі?
Скільки, на вашу думку, депутатів зараз лобіюють інтереси великих агрохолдингів?
Вважаю це десь 30 депутатів які і наполягають на відкритті ринку землі. І неможливо стояти осторонь — бо рік за роком агрохолдинги становляться все більш сильними та багатшими — збирають та продають на експорт врожаї, отримують відшкодування ПДВ. Коли депутатів буде більше 100, то ми вже не зможемо цей процес зупинити. Вже зараз створюються земельні партії та формуються списки своїх мажоритарників до Верховної Ради.
Але ж є різні ідеї щодо цього. Якщо згадаєте, Яценюк пропонував почати із державної землі. Відпрацювати модель ринку на ній.
Можна. Але знов-таки, хто цю землю купуватиме? Невже проста людина? Наприклад, ви захотіли створити фермерське господарство. Середнє рентабельне господарство — це 1000 гектарів. За нормативно-грошовою оцінкою це приблизно 30 млн гривень. Плюс вам потрібно десь 10 млн на насіння, добрива, іншу хімію. Ще десь 2 млн на якусь мінімальну техніку. Ось, будь-ласка, 42 млн гривень ви маєте віддати. Ще раз повторюю — невеличке господарство, лише 1000 гектарів… Ви спитаєте, чому б не взяти кредит? Зараз у нас діє програма відшкодування відсоткових ставок на кредити для агробізнесу і в минулому році на це було передбачено 300 млн гривень. Програма передбачена для 44,5 тисяч господарств, які обробляють до 500 гектарів. А це 86% від всіх сільгосптоваровиробників. А скористались нею лише 2%. Чому? Бо банки не дають кредити фермерам. Ось і відшкодовувати нема чого.
Виходить, ви категорично проти ринку землі? В будь-якому вигляді, навіть з якимось обмеженнями?
По-перше мораторій на введення ринку землі слід продовжувати до тих пір, допоки фермерські господарства не почнуть заробляти та переробляти свою продукцію, і в них буде достатньо грошей, щоб дійсно придбати землю. Має бути рівна фінансова складова для кожного учасника ринку. Кожен фермер повинен мати змогу взяти кредит в банку під нормальні відсотки. Адже великий бізнес за кордоном має змогу отримати такі кредитні умови, а в Україні найменші відсотки — це 25-30%. І ще й заставу просять на всю суму кредиту.
По-друге — в будь-якому разі запускати ринок землі не можна без законодавчого забезпечення земельної реформи. Щоб ми чітко розуміли, як видаються землі, на яких аукціонах, за якими критеріями, кому і т.д.
По-третє — економічна ситуація в країні. Не можна сьогодні, коли йде війна, спад економіки і люди збідніли до краю, відкривати торгівлю землею. Хто з пересічних громадян зможе собі дозволити купити хоча б 1-2 паї?
Ну і найголовніше. Наша фракція вважає, що питання продажу землі слід вирішувати на Всеукраїнському референдумі, адже відповідно до Конституції України — єдиним власником землі є український народ.
Ну, це років на 10 програма.
Так. До речі, мені саме про це казав і керівник аграрного комітету Сейму Литви — «Не поспішайте!» В них дуже негативний досвід введення ринку землі, вони свого часу наробили дуже багато помилок. Навіщо нам наступати на ті самі граблі?
Але є такий важливий аргумент щодо ринку землі. Що зараз власники паїв фактично позбавлені права власності. Вони безправні, не можуть вільно розпоряджатися своєю власністю. І як бути?
Ми запропонували державі викупати ці паї за ринковою власністю. Хоче людина похилого віку продати землю — нехай продає державі. Держава може бути реальним потужним гравцем на цьому ринку.
Але ви фактично позбавляєте людей права вибору.
Наш законопроект (5123) передбачає якраз, що в людини буде право вибору: продавати або не продавати землю. Щодо того, чому продавати лише державі, то це є таке поняття, як національна безпека. Сьогодні ми втрачаємо державну монополію в електроенергетиці та на ринку газу. Залишилось лише земельне питання.
Щодо ціни, то продавати землю потрібно виключно за ринковою вартістю яку потрібно визначити законодавчо. За нормативно-грошовою оцінкою землі гектар коштує 27 тисяч гривень з індексацією, але це не працює. Хоча для села і це колосальні кошти, а може бути ще більше.
Той шлях, який ви пропонуєте, він же теж на користь агробізнесу? Ви просто пропонуєте консервувати ситуацію.
Сьогодні в нас одноосібники працюють нелегально. А якщо їм допомагати на державному рівні то їх кількість буде збільшуватись, навіть на сезонні роботи вони людей винайматимуть. Дві потужні сімейні ферми дають роботу людям з одного села. Таким шляхом пішли Бразілія та Італія.
Навіть більше. Італія у 90-ті прийняла закон про конфіскацію земель з відшкодуванням. Вони прийняли рішення, що в одних руках не може бути більше 100 тис. гектарів. Все, що більше, в тебе забирала держава але компенсувала вартість.
Це вже якась націоналізація виходить.
Так. І це Італія. Вони це пройшли. Те ж саме було в Бразилії. Такими кроками вони створили господарства, які дуже ефективно працюють. Щодо власників великих масивів земель, то після зменшення земельного банку за кошти, які вони отримали у якості компенсації, розпочали вдосконалювати свої господарства, оскільки в них є лише ті 100 тис. гектарів. Значить, треба будувати ще переробку, елеватори, сховища, думати про логістику, створювати магазини… І сьогодні в Італії в агросекторі хочуть працювати 54% населення, майже 30% абітурієнтів хочуть піти у аграрні виші.
Якщо б в нас була така політика, нам би за 10 років не потрібна була б дискусія про ринок землі.
Добре, наостанок питання щодо децентралізації. В нас відбувається децентралізація бюджетна, фіскальна. Але чи цей процес якось зачепив земельні відносини?
Ні. Знову обман від влади. Громади об’єднує але землю їх не віддає. Контролюють землю сьогодні обласні державні адміністрації. І чиновник може одним підписом відати будь кому будь яку землю — навіть лісові масиви та особливо цінні землі.
Дуже часто, керівник громади замість землі, отримує просто базу даних, де зазначено, хто саме якою землею навколо громади володіє. У одного договір на 15 років, в іншого на 20. Зазначено відсоткову ставку. І громада не може її змінити, навіть якщо вона значно менша від середньої. Так і виходить, що громаді залишають лише якісь клаптики.
Ще одне хочу зазначити. Більшість в Парламенті проголосувала закон про земельні аукціони. В законопроекті прописано, що аукціон проводить власник землі. А хто в більшості видпадків у нас власник землі — Держкгеоадастр. Громада тут ні до чого! Вона навіть не буде розуміти, хто у неї ту землю орендує — львів’яни чи харків’яни. Прийдуть на аукціон та візьмуть.
