«Ми не хочемо нової холодної війни»: НАТО готується до військової агресії Росії

Російське питання повернулося до порядку денного Північноатлантичного альянсу.  На чільні позиції.

«Проблема РФ» — чи напряму, чи побічно – обговорювалася протягом всього першого дня зустрічі міністрів оборони країн-членів альянсу. Саме з неї починав всі свої виступи генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг,  і саме їй була присвячена більша частина заяв генсека.

Щоразу він наполягав та повторював: НАТО не робить кроки першим, а лише «реагує на дії Росії»

По чотири повторення слів «оборонний» та «відповідальний»,  5 повторень слова «пропорційний», 9 згадок про «діалог» та 16 вживань слова «відповідь» або «відповідати» – таким словниковим фоном супроводжувалися заяви Єнса Столтенберга з «російських питань» у двох коротких спілкуваннях зі ЗМІ лише в середу; схожою була лексика на прес-конференціях у вівторок та в четвер.

Натомість, дії Росії згадувалися з такими епітетами як «самовпевнена» чи «непередбачувана».

Зрештою журналісти почали жартувати, що вони здатні написати наступну промову Столтенберга: вона точно має починатися фразою на кшталт «ми стикнулися із самовпевненими діями РФ, але відповідь альянсу є пропорційною, зваженою і захисною (чи то оборонною)».

Та попри жарти, домовленості, досягнуті в Брюсселі, виявилися вельми серйозними.

Балтійський фронт

Власне, радикально нових повідомлень ця зустріч не принесла – про посилення «північно-східного флангу» країни-члени  НАТО домовилися ще влітку.

На липневому саміті альянсу в Варшаві було оголошено, що у Литві, Латвії, Естонії та Польщі буде розміщено 4 батальйони союзників. Нинішня міністерська зустріч мала на меті узгодити подробиці такого розміщення. І ці «деталі» виявилися більше ніж вагомими.

інфографіка НАТО

Першою новиною стало, звісно, підтвердження планів.

«Балтійські» батальйони будуть створені вже на початку 2017 року, а до літа – повністю укомплектовані.

І найважливіше. Це вже є новиною саме нинішньої міністерської зустрічі: «4 батальйони» не означатимуть «4 країни». Присутність альянсу у Балтиці виявиться справді міжнародною.  Свої сили для захисту союзників надішлють 16 з 28 країн-членів НАТО. Разом із приймаючими державами – 19, абсолютна більшість.  Це – успіх, на який мало хто розраховував на саміті альянсу.

Таку єдність альянсу створив сам Кремль. Дії РФ в останні місяці згуртували «антиросійську коаліцію» і знищили аргументи її противників.

«Поруч із нашим кордоном активно проводяться маневри, в тому числі масштабні навчання, які відбуваються без попередження. Лише протягом цього місяця Росія доправила до Калінінграду ракети «Іскандер», здатні нести ядерні заряди, а також призупинила угоду із США щодо (утилізації) зброярського плутонію.

Також РФ продовжує дестабілізувати східну Україну, надаючи військову і фінансову підтримку сепаратистам»,  — пояснив Столтенберг.

А посол США при НАТО Дуглас Лют наголосив, що альянс і досі не знає, чи не переїхали до Калінінграду не лише «Іскандери», але  і ядерні боєголовки до них.

Та навіть якщо вважати, що напруженість у стосунках Росії та НАТО (тим більше з урахуванням ваги США в альянсі) за останні 2,5 роки стала до певної міри звичною, нинішня «антиросійська зустріч» альянсу щодо дій у Балтійському басейні є особливою.

Вперше  до цього діалогу приэдналися дві балтійські держави,  які не є членами альянсу, – Швеція та Фінляндія. Як відомо, ці країни відмовляються від членства в НАТО саме для того, щоби не дратувати РФ; особливо це стосується Фінляндії, що має протяжний сухопутний кордон із РФ. Та за нинішніх умов вони вирішили долучитися до розмов про стримування Росії.

Не холодна війна

«НАТО не прагне протистояння з Росією. Нам не потрібна нова холодна війна, не потрібна нова «гонка озброєнь». Тому дії НАТО є оборонними і пропорційними», — наголосив генсек в середу ввечері.

Про те, що альянс «не хоче холодної війни», Столтенберг заявляв також напередодні. Та й посадовці країн-союзників регулярно кажуть про це, закликаючи ЗМІ не проводити паралелі між нинішнім загостренням та стосунками НАТО-СРСР. Та у запитаннях журналістів все одно час від часу спливає така аналогія.

І перші, і другі мають аргументи.

В альянсі наголошують, що нині немає нічого схожого на відносини радянського періоду, коли навіть створення НАТО мало на меті «протидію радянській загрозі», а про співпрацю не йшлося в принципі. Нині альянс щоразу підкреслює, що  «прагне партнерства з Москвою» і не радий тому, що «РФ вважає альянс противником».

Хоча ці заяви часом здаються просто несерйозними – це «партнерство» існує лише у мріях та на папері.

Заяви про відсутність гонки озброєнь також можна поставити під сумнів, адже для цього процесу достатньо бажання однієї сторони. А те, що з боку Росії таке бажання є, визнає навіть Столтенберг.

«В Росії вже тривалий час ведеться переозброєння. РФ потроїла оборонні витрати та вклала чимало коштів у новітню зброю.

Але найголовніше – те, що вони готові використовувати силу проти сусідів», — наголосив генсек НАТО.

Саме тому альянсові доводиться діяти.

Попри бажання багатьох країн-членів НАТО «не сваритися з Росією», нині в альянсі є безсумнівна згода: Кремль несе небезпеку.

І хоча країни-союзники  офіційно кажуть, що їх нові батальйони, посилена присутність на сході, збільшення оборонних бюджетів та створення нової інфраструктури є «заходами стримування», водночас визнають: потрібно бути готовим за потреби застосувати це «стримування» на практиці.

«НАТО не прагне конфронтації з Росією… Але сигнал дуже чіткий: напад на одного з нас буде нападом на весь альянс», – пояснює Столтенберг.

Турецьке Чорне море

Керівник місії України при НАТО перед початком міністерської зустрічі переконував журналістів, що балтійське посилення альянсу додасть безпеки і Україні.

Він правий, але лише до певної міри… Так, будь-які дії зі стримування РФ нам на руку. Так, вони відволікають військові та політичні ресурси Кремля, які в іншому разі могли бути спрямовані на війну в Україні.

Та значно вагомішою є присутність НАТО поруч із нашими кордонами. Не на Балтійському морі, а на Чорному. А з цим було складно.

Джерела свідчать, що Туреччина до останнього часу блокувала всі ініціативи про спільну присутність НАТО в Чорному морі.

При чому не варто списувати все лише на новий період «дружби» між Ердоганом  та Путіним, тим паче, що цю «дружбу» справді можна згадувати лише в лапках. Співпадіння інтересів, just business – так, але взаємні почуття цих лідерів швидше схожі на зневагу чи навіть тиху ненависть.

Але для Туреччини Чорне море є особливим регіоном. Вона самостійно контролює Босфор та Дарданелли і не має наміру віддавати хоча б  частину цього контролю будь-кому. Навіть альянсу.

Здавалося, що переговори щодо «чорноморських сил НАТО» зайшли в глухий кут – попри бажання та прохання  Румунії посилити її безпеку. Через це Варшавський саміт заявив про балтійські батальйони для стримування РФ – але «забув» про існування Чорного моря.

А тому новина, оголошена в середу ввечері, стала справді сенсаційною.

«Ми обговорили прогрес у посиленні присутності НАТО у чорноморському регіоні, з наземною бригадою під керівництвом Румунії.

Ми працюємо над присутністю в повітрі та на морі.

І я радий оголосити, що кілька держав заявили про своє бажання докластися до присутності у чорноморському регіоні – на землі, на воді та на морі,… включно з Туреччиною«, — заявив генсек НАТО.

Отже, Анкара погодилася. І хоча деталі ще необхідно узгодити (очікується, що їх схвалять в лютому), та рішення вже є.

І аргументи, які змусили Туреччину дослухатися до інших держав альянсу, не є секретом.

«Кривавий путінський режим»

Цей термін, що його найчастіше використовує російська опозиція, ви навряд почуєте в заявах європейських посадовців і його точно не використовуватиме НАТО. А донедавна здавалося, що альянс ніколи навіть не наблизиться до використання таких виразів.

Та часи змінюються. Пряма мова генсека НАТО в день міністерської зустрічі:

«Росія відновила бомбардування Алеппо, посилюючи гуманітарну катастрофу. Чоловіки, жінки і діти вмирають щодня через ганебні напади (російської армії) на їх будинки і навіть на лікарні. Росія має показати реальні зусилля з припинення насильства… Напади без розбору мають припинитися».

Вже схоже, чи не так?

Настільки різкі заяви від генсека (а він ніколи не скаже і слова, не маючи згоди ВСІХ країн членів НАТО) – непересічна зміна у політиці альянсу.

Насправді, нещодавні дії РФ у Сирії стали останнью краплею, що переповнила терпіння альянсу. І саме тому навіть натяку генсека вистачило, щоби зупитини наміри про заправку російських кораблів в портах Іспанії та Мальти

Щоправда, треба бути реалістами: з часом стосунки союзників із Путіним можуть знову потеплішати.

Та нині ми можемо бути впевнені: у НАТО є консенсус для всебічної підтримки Києва. Підтримки змін. Підтримки військової реформи. І лише від України залежить, чи скористаємося ми цим історичним шансом.

Водночас, імідж Росії в альянсі може і погіршитися, дійшовши до українського визначення: «країна-агресор»; виключати це не варто.

Тому НАТО прагне бути готовим і до такого розвитку подій. Готовим у військовому сенсі.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор «Європейської правди«,