Портников: Аваков кидає виклик Зеленському

Я не буду говорити, що це інтерв’ю одразу ж стало сенсацією. Для кого воно й могло стати сенсацією, то це для президента Володимира Зеленського. Однак для будь-якої людини, яка не те щоб знає Авакова, а просто розуміється на політиці – такий хід подій був прогнозований з того самого дня, коли стало відомо про рішення Зеленського відправити Авакова у відставку.

У часи правління Зеленського якось почало забуватися, що Аваков – не просто міністр внутрішніх справ, а професійний політик. І політик досвідчений. І саме тому що він політик – він і став міністром. І саме тому що він політик – він міг дозволити собі 2019 року не грати у команді тодішнього президента Петра Порошенка. І саме тому що він політик – він міг залишитися міністром внутрішніх справ у новому уряді, сформованому після перемоги Зеленського на виборах очільника держави.

І от тепер, на тлі приголомшливого падіння рейтингу чинного голови держави, скандалів, пов’язаних із розповіддю про його справжню, а не телевізійну репутацію – політика починає повертатися. Звісно, як і слід було очікувати.

Це інтерв’ю Авакова – дійсно виклик владі. І тому що колишній міністр внутрішніх справ зробив висновки і з того періоду, коли він був міністром після перемоги Революції Гідності 2013-2014 років, і з того періоду, коли він став міністром у новому керівництві України, яке з’явилося після перемоги олігархічно-популістського проекту 2019 року. А ще – тому, що Аваков усвідомив ,яким важливим є баланс у владі. Наскільки відсутність балансу є згубною і для державних інституцій, і для стану суспільства, і для самого функціонування влади та її здатності виправляти власні помилки.

Очевидно, що таке самокритичне бачення ситуації, в якій опинилася Україна після 2019 року – це заявка на реальну участь у політиці. Це намагання повернути в політику той баланс, який був втрачений в 2019 році. Адже ясно, що без такого балансу державі просто не вижити. Держава просто деградує на очах тих, хто розуміє, що таке баланс.

Ну і, звичайно, такі політологічні конструкції навряд чи зацікавлять самого Зеленського чи когось з його оточення. А от згадка про так зване очищення міністерства внутрішніх справ за рахунок співробітників Авакова, які боролися зі злодіями в законі – це вже серйозний удар по репутації влади, яка пишається саме тим, що вона із цими злодіями в законі бореться. Адже є абсолютно очевидним, що боротися зі злодіями в законі в МВС і запроваджувати санкції проти певних осіб на засіданні РНБО – це не одне і те ж.

І якщо згодом стане зрозумілим, що люди, які боролися зі злодіями в законі, втратили свої посади саме за таку боротьбу – це буде просто нагадувати нам сюжети італійських романів і серіалів про боротьбу поліцейських із мафією. І про те, як мафія домовлялася з державою про власну безпеку за рахунок цих самих поліцейських, прізвищами яких тепер в Італії називають вулиці й аеропорти.

І до речі – тодішня італійська держава, яка була всього лише придатком до мафії, теж дуже любила розповідати своїм співвітчизникам про антимафійну боротьбу, про боротьбу з корупцією. Тоді кожен італійський політик був головним борцем із корупцією.

А потім все зруйнувалося, коли громадяни зрозуміли, як їх ошукують. І до звільнень поліцейських у цю епоху почали ставитися зовсім інакше, ніж тоді, коли ці звільнення відбувалися.

Ми можемо бути впевненими, що це інтерв’ю – зовсім не останній виступ Арсена Авакова в великому ефірі. Буде ще достатньо інших.

Але найголовніше – не те, що Аваков буде робити у публічній площині. Адже справжня політика – і це те, що навряд чи здатен зрозуміти сам нинішній очільник держави – це не публічна площина. Це вміння знаходити ідеологічні орієнтири, політичних союзників і шлях до громадян, який не вимірюється виключно виступами і роликами. Він вимірюється здатністю привнести у політичний процес, у державне управління реальну професійну роботу. Без якої будь-яка держава – не держава.

За часи правління Зеленського ми почали забувати не тільки про те, що таке політика, що таке баланс, а й про те, що таке професіоналізм. Ми практично перестали усвідомлювати, наскільки цей професіоналізм є важливим. Ми практично забули про те, що професійна політична діяльність, знаходження оцього самого балансу, вміння говорити неприємну правду навіть тим, хто обіймає вищі посади у державі – це умова існування будь-якої цивілізованої держави.

Розкіш плювати на все це можуть дозволити собі тільки авторитарні правителі, які вирішують всі проблеми за рахунок силового апарату. Але навіть вони читають документи, знайомляться із доповідними записками, намагаються якось виплисти з тих емпірей, у яких завжди знаходяться. Принаймні тоді, коли мова йде про утримання влади.

А ось коли дилетанти переміщаються в світ, де немає проблем, у світ, який вимірюється тільки відданістю і брехнею – тоді починаються величезні проблеми не тільки в дилетантів. А насамперед у тих, ким ці дилетанти намагаються керувати.