Що насправді сказав Лавров, або які сценарії готує Росія Україні

Помітний ажіотаж в українському суспільстві викликали чергові заяви, зроблені 15 січня цього року російським міністром закордонних справ С. Лавровим.

Якщо стисло, то російський головний дипломат сказав, що Росія, мовляв, продовжує “поважати” територіальну цілісність України після анексії Криму, а питання перегляду “Великого договору”, за яким Москва гарантує територіальну цілісність України, не є на часі. Проте, як заявив Лавров, одна з ключових статей цього договору нині виглядає неактуально, оскільки “у  Криму відбулося вільне волевиявлення кримчан, у результаті якого вони стали незалежними і добровільно приєдналися до РФ”. Голова МЗС РФ також відзначив, що міжнародно-правові документи важливі, “але то справа юристів”, тому він не вважає актуальним це питання. “Політично я вважаю, що ми продовжуємо поважати територіальну цілісність України у тих кордонах, які склалися після референдуму в Криму, возз’єднання Криму з РФ”, – заявив Лавров.

Подібні заяви традиційно викликають бурхливу реакцію та купу коментарів в Україні, оскільки зачіпають національну гідність багатьох, та є провокативними за своїм змістом. Однак навряд чи обвинувачення Лаврова у “незнанні міжнародних зобов’язань Росії” відповідають дійсності. Думаю, Лавров знає положення “Будапештського меморандуму” та всіх інших міжнародних зобов’язань Росії досить непогано. Однак свідомо йде на їх ігнорування, очевидно, із певною метою.

Якщо спробувати “перекласти” спіч Лаврова із “дипломатичної мови” на звичну для всіх, то можна виокремити низку важливих месседжів.

По-перше, це чітка заява: “визнання цілісності України в обмін на Крим”. Росія вустами Лаврова досить недвозначно дає зрозуміти, що, якщо їй “віддадуть” Крим (точніше, визнають їх юрисдикцію над півостровом), то вони, загалом, не матимуть намірів зазіхати на іншу Україну. Очевидно, ця теза має викликати позитивні емоції у численних бажаючих “замирити” Росію. Все, наче, просто. Віддаєш Росії Крим – і жодних проблем. Ні війни, ні санкцій, ні загроз. Схоже, що ця теза «вкинута» спеціально для західного істеблішменту.

По-друге, це ідея про те, що “право – питання юристів”. Фактично, Лавров декларує примат політичного над “міжнародним правом”. Він каже: “Ми контролюємо Крим – він наш”. А юристи повинні вигадати механізм, як це формалізувати.

Тим самим, Росія повертається до своєї улюбленої ідеї про “поділ світу” між «великими гравцями», які і мають безпосередньо визначати всю світову політику. Очевидно, РФ вбачає себе у числі подібних “гравців”, які і повинні визначати все у цьому світі.

По суті, це чергове повторення улюбленої ідеї нинішнього російського політичного керівництва – ідеї про “нову Ялту”. Тобто, глобальну конференцію “світових гравців”, які мають поділити Землю на власні “зони впливу”, і визначити гарантії нерухомості кожної з цих сфер. А міжнародне право – лише інструмент формалізації та легалізації цих домовленостей. Саме так і треба розуміти “це справа юристів”.

Згадки ж про “Будапештський меморандум” – це не демонстрація «незнання» міжнародного права російським міністром, а демонстрація його показового ігнорування. Тобто, свідомо викривляючи положення міжнародних зобов’язань Росії, він показує, що “право” – ніщо, без можливості його захистити і реалізувати. Отже, він може називати “біле” “чорним” до того часу, поки він очолює зовнішньополітичне відомство “світового гравця” із ядерною зброєю.

Нарешті, по третє, треба зазначити, що вперше Лавров публічно не озвучував ідеї щодо політичного облаштування України, або щодо її геополітичного вибору. Наприклад, 2014 року він постійно повторював про необхідність «гарантій нейтралітету» України, а також про “федералізацію”. Зараз він не згадує про це як про умову визнання кордонів України (без Криму), і навіть пролонгації договору про дружбу та співробітництво з Україною.

Якщо коротко, то меседжі зводяться до наступних положень: 1) ми готові йти з “материкової України”; 2) з Криму ми не підемо; 3) хочете припинення війни – домовляйтеся з нами про задоволення наших запитів та умов; 4) якщо ви з нами не домовитеся – ми можемо нескінченно довго називати “біле” “чорним” – і навпаки.

На перший погляд, це виглядає відсутністю вагомого прогресу у позиції Росії. І, очевидно, саме на такий ефект пафос Лаврова і був розрахований. Але насправді зміни видаються більш суттєвими, ніж виглядають на перший погляд. Власне, чим далі – тим Росія наполегливіше натякає на можливість виходу з конфлікту (за умови врахування власних умов, які самій Росії, схоже, видаються досить скромними та поміркованими).

Також треба додати, що своєрідний “троллінг” Лаврова з питань міжнародного права теж не є випадковим. Його заяви типу “це не Росія порушила “Будапештський меморандум”, а Україна, бо здійснила державний переворот”, насправді, не є ні неосвіченістю, ні пропагандою у чистому вигляді.

Як вже відзначалося вище, одна з цілей Росії – перезавантаження системи міжнародних відносин, із закріпленням примату “великих держав”. Але для цього треба: 1) усунути стару систему міжнародних відносин, що ґрунтується на приматі міжнародного права; 2) показати недієздатність даної системи, а, отже, і необхідність створення нової моделі.

Цим, власне, і займається Лавров. Показує неспроможність системи міжнародного права через своєрідний «троллінг», коли агресор обвинувачує жертву в агресії, оперуючи правовими категоріями.

Проте, як би Лавров не “тролив” світ, все одно не можна не помітити все більш рішучі наміри російського керівництва вийти з конфлікту, хоча і на власних умовах та з врахуванням того, що вони вважають власними інтересами. Для цього вони намагаються «закинути наживку» у вигляді обіцянок різноманітних «благ» у разі визнання анексії Криму. Знову ж таки, не від “доброго життя”, а заради закріплення у свідомості світової політичної еліти ідей про те, що “з Росією слід домовлятися”.

У будь-якому випадку, це дозволяє нам зробити наступні висновки

1. Росія не проти припинити війну, але хоче це зробити на власних умовах, а тому комбінує погрози та обіцянки.
2. Росія намагається “обробляти” західну еліту своїми “мирними ініціативами”.
3. “Програма мінімум” для Росії – закріплення Криму.

Очевидно, нас чекає період напружених перемовин та дипломатичних комбінацій, які Росія, очевидно, хоче здійснювати “над головою України”. Тож Україні час нарешті продемонструвати власну суб’єктність та спробувати перехопити ініціативу, запропонувавши власні ідеї. Нас чекає напружений в дипломатичному сенсі період, тож до нього варто бути готовими.

Петро Олещук