«Сусідські війни» на Вінниччині,сусід забрав частину городу і побив власницю
Залишається тільки дивуватися: наскільки далеко може зайти ворожнеча між сусідами, коли справа торкається святого — землі.
Історія, котра відбувається у Липовці, дуже типова для будь-якого українського населеного пункту. Коли ж у кожному такому випадку можна буде поставити крапку? Найімовірніше, тоді, коли закон стане однаковим для всіх без винятку. Коли на місцях до влади прийдуть чесні і непідкупні люди, які називатимуть чорне — чорним, а біле — білим.
У Жанни Вечери в Липовці — свій город, хата, машина. Дарма, що вони з чоловіком люди дуже поважного віку — все ще пораються біля городів, тридцять років тримають вулики, а ще — корову, щоб мати все своє. Поряд жила сім’я. Їм дали біля хати невеличкий шматочок землі, а город — за дві хати. Коли батьки повмирали, діти заходилися продавати хату. Покупці знаходилися, але через деякий час раптом відмовлялися від хати. Згодом саме на Великдень у нещасливій хаті впала стіна…
Жанна Савівна довго спостерігала за всім, а потім запропонувала сусідці викупити хату. Як-не-як, а майже одне подвір’я.
– Ми з чоловіком купили цю землю у 2009 році, оформили її на доньку Аллу, приватизували. Хата стара була, ми її розібрали і вивезли. Сусіди були не проти, підписав документі і Іван Попенко, з котрим ділянка межує. Не був він проти межових знаків, — розповідає Жанна Вечера. — Ми почали розробляти цю землю, адже років 8 там нічого не росло, і земля стояла пусткою. Ми добре угноїли землю, вона почала давати гарні урожаї. Коли раптом навесні 2012 року бачимо — сусід оре наш город! Ми запитали тракториста, що ж він оце робить, а він: мені сказали, що це їхнє. Дружина його потупила очі. Та й він тільки плечима знизав, мовляв, тракторист так зорав. Але зоране засадив своїм…
До того пан Попенко був досить приязним сусідом, залюбки спілкувався з сином Жанни Савівни, бо він гарний спеціаліст і зробив своїми руками чимало корисних речей для господарства. Та тієї весни його наче підмінили.
– За документами, у нас має бути трохи більше 9 соток землі. Але тепер, коли сусід переорав частину нашого городу, на дві сотки менше, хоча в самого майже 50 соток, — каже жінка, — Ми звернулися до міської ради, написали заяву про самозахват. Нам пообіцяли вислати на місце комісію. Фахівці прийшли, переміряли і вказали, що це наша земля. Але в силу порядності я не стала садити по вже насадженому. Донька працює заступником начальника інспекції по контролю за земельними ресурсами. Вона мене просила змиритися. Але якби ж то у чоловіка була совість! Я зверталася скрізь. Різні інстанції пишуть по-різному. Одні не бачать порушення меж, інші ставлять на місце межові знаки і вважають, що справу вирішено. Ще інші вказують, що не я власник і не я маю оскаржувати дії сусіда. Між тим, Іван Попенко пригрозив: забрав частину, заберу все. Застану на тому городі — вб’ю або втоплю. Скаржилася на нього в міліцію, але марно. Думала, восени він збере свій урожай і ми відгородимося сіткою. Якось увечері я вийшла збирати кукурудзу. Тільки-но схилилася, сусід мене чимось важким ударив у бік. Ледь розігнулася. Він пішов додому, а я довго плакала на тому городі, бо не могла з місця зрушити. Довелося знову звертатися у міліцію. Судмедекспертиза виявила три поламаних ребра.
Тоді справа дійшла до суду і сусіда покарали — позбавили волі на півтора року. Втім, в тюрмі він так і не сидів. Бо пенсіонер, підпав під амністію… Це покарання замінили іншим — півтора року умовно. Тоді Жанна Савівна подала позов до суду за моральний збиток на 50 тисяч гривень. Виграла 10 тисяч. А сусід затамував злість. Минув час. Скандал ніби вщух, спірну ділянку розгородили сіткою. Але тільки-но Жанна Савівна з’являється на городі — Іван Попенко знаходить привід для образ і навіть штурханів. Щоправда, міліція у цих діях більше не помічає нічого протиправного. Бої за землю перейшли у затяжну фазу. Так, як і конфлікт на Сході України. А влада…
– Тоді, коли 8 років ця ділянка була виставлена на продаж, він її не помічав. Але коли ми з чоловіком взялися її обробляти, почалося отаке! Комісії приходили до нас не один раз і навіть не два. Жодного разу не складали акт обстеження ділянки. Пишуть, що ніби і є порушення, але ж межові знаки не порушені. Зверталася на урядову «гарячу лінію». Але мені звідти надійшла відповідь, що такі питання має вирішувати місцева влада. Якесь замкнуте коло, — розводить руками Жанна Савівна.
Цієї весни зорати город так, як слід за документами, Вечерам знову не вдалося. Скільки триватиме протистояння?
