Віддати Крим в обмін на Донбас?
Недавня спроба одного з німецьких політиків повернутися до формули «Крим – окремо, а Донбас – окремо» виглядає незграбно. Якщо раніше в Європі дійсно говорили тільки про виконання мінських угод, то зараз у всьому світі заявляють, що Україна повинна повернути собі статус-кво – території Криму і Донбасу. І тільки після цього можна буде говорити про перспективи зняття санкцій з Росії, — пише Олег Рибачук для НВ. — У резолюціях Європарламенту, інших міжнародних інституціях повернення Криму і Донбасу розглядаються в зв’язці, одночасно.
Ідея розділити ці поняття належить Кремлю. Приблизно рік тому Росія неформально пропонувала нам, по суті, змиритися з втратою Криму. Йшлося навіть про якісь виплати українському уряду. Мовляв, як тільки Україна відмовиться від півострова, російські війська тут же покинуть територію Донбасу. Але для нас неприпустимо намагатися «піти на мирову» з агресором, тим більше таким брехливим.
Будь-який європейський розсудливий політик розуміє, що в 21 столітті відбулася небачена річ з часів Другої світової війни і встановлення миру в Європі. Росія вторглася в Україну, захопивши частину суверенної держави. Тобто вся основа європейської безпеки була порушена. І якщо прийняти це і створити прецедент, наслідки такого кроку будуть незворотними.
Крім того, українське суспільство категорично не сприймає ідею такого «компромісу» – віддати Крим в обмін на Донбас. І я неодноразово пояснював західним політикам, що жоден український президент не піде на подібний крок, якщо він не знаходить підтримки всередині країни.
Якщо такий «своп», наприклад, стався б, то російська формула «нас там немає» на Донбасі спрацювала б. Путіну вдалося б «продати» це міжнародній спільноті так, що йому нібито вдалося вплинути на сепаратистів. І за це йому належить мало не Нобелівська премія. Тому що, мовляв, саме він приніс мир в Україні, де вирував громадянський конфлікт. Оскільки вся російська пропаганда говорить про громадянський конфлікт на Донбасі.
Нам потрібно йти іншим шляхом. Ми повинні змусити Росію, як агресора, платити за рахунками. І платити так, як свого часу це зробила фашистська Німеччина. Тому що наш збиток вже обчислюється мільярдами. І він буде зростати.
Нехай і з запізненням, але у нас є прогрес в міжнародних судах, де рутинно і методично збираються докази російської агресії.
Більш того, нам просто необхідний закон, в якому Росія отримала б статус країни-окупанта. Поки такий статус існує лише на словах. Це як дорожньо-транспортна пригода. Якщо ви вчасно не оформите протокол, не зафіксуєте все в конкретному документі, то потім в суді нічого не доведете. Для України критично важливо мати такий документ, в якому, як у випадку з Кримом, де-юре була б позначена окупована територія Донбасу.
Ми часто чуємо від західних дипломатів: «Якщо в Україні юридично немає ніякої війни, якщо для української держави формально Росія не є агресором, то про які санкції йде мова?». Якщо Україна згідно із законом не називає непідконтрольні території Донбасу окупованими, то чому ми вимагаємо зі всіх міжнародних трибун справедливості і виведення російських військ, коли, підкреслюю, юридично у нас також «їх там немає»?
Як і у випадку з Кримом, нам дуже важливо зафіксувати, задокументувати всі, що відбувалося і відбувається на Донбасі. Без такого документа буде складно розраховувати, що міжнародні суди змусять Путіна платити за завдані збитки. Крім того, окупант повинен мати фінансові зобов’язання також перед місцевим населенням, наприклад, за вивезені з цієї території заводи. Але необхідна скрупульозна робота зі складання таких нормативних актів.
Однак в цьому плані у нас є зрушення. І ми повернемо тимчасово окуповані території. Це важливо не тільки для України, але і всієї світової спільноти. Країною-агресором повинна бути заплачена така ціна, щоб навіть наступним поколінням будь-яких неадекватних політиків в голову не приходило йти на подібні авантюри.
