Які наслідки для України після так званого «Турецького перевороту»?
Із проводу недоперевороту (чи заколоту) у Туреччині, який стався на вікенд, сказано й написано надзвичайно багато. Не вдаючись у полеміку навколо тих чи інших сюжетів, дозволю собі коротко резюмувати деякі важливі наслідки пов’язаних із заколотом подій для України.
Найперше, йдеться про усунення з посад і звільнення зі служби близько трьох тисяч суддів і прокурорів, а також близько дев’яти працівників поліції (реальні цифри можуть бути й більшими, перевірити їх важко за умов фактичної цензури, яка вже певний час панує у Туреччині). Скільки втратило посади чиновників усіх рангів, авторові цих рядків достеменно невідомо, проте там рахунок іде вже на десятки тисяч. Відтак з необхідністю почнеться формування фактично нових чиновних, судових і поліцейських структур, а робитиметься це за нинішніх обставин передусім не на основі якості, не на підставі професіоналізму, а не ґрунті особистої відданості президентові. Навіть якщо «новобранці» щиросердно прагнутимуть добре виконувати свої обов’язки, для їхнього «навчання в польових умовах» знадобиться кілька років. Що це означатиме? В першу чергу різке та відчутне погіршення ефективності діяльності всіх цих структур — не у плані боротьби з «ворогами нації» (реальними чи уявними), а в сенсі забезпечення нормального функціонування державного механізму, — від розвитку макроекономічних сфер (в тому числі і там, де наявна співпраця з Україною) до забезпечення безпечного курортного побуту для численних відпочивальників (знов-таки, у тому числі й українських).
А ще Міністерство національної освіти Туреччини звільнило з посад 15 тисяч 200 освітян-бюджетників (проти всіх них почате розслідування), а у 21 тисячі викладачів приватних навчальних закладів відібрало ліцензії на викладання. Під загрозою звільнення понад півтори тисячі деканів і ректорів вишів. Отож зрозуміло, якою буде якість нових кадрів у всіх сферах — від держуправління до медицини, і це відчуватимуть на собі не лише турецькі громадяни…
Другий момент, на який обов’язково слід звернути увагу, — це на те, що найпотужніша в регіоні армія на тривалий час значною мірою виведена з ладу. Затримані були, як сповіщалося, 115 генералів й адміралів; скільки перебуває за ґратами і скільки ще потрапить туди старших, середніх і молодших офіцерів, сказати важко. Зрозуміло тільки, що рахунок тут також іде на тисячі (говорилося про три тисячі, але навряд чи цим обмежиться). Щоб відновити боєздатність армії, потрібен буде тривалий час. Утім, є великі сумніви, що це взагалі можливо в атмосфері пошуків «ворогів народу», яка надзвичайно нагадує радянський 1937 рік. Досить вчитатися у передані Інтернетом «зізнання» анонімного турецького генерала, який здався владі та розповів, що, мовляв, на базі НАТО в Інджирлику, де базується авіація США, яка діє проти терористичних ісламістських угруповань на території Сирії й Іраку, начебто відбувалися наради заколотників, у яких брали участь іранські представники (!!!), й обговорювалися плани введення на територію країни десятків тисяч ісламістських бойовиків, шиїтських ополченців з Іраку, озброєних сирійських алавітів й агентів спецслужб Башара Асада — ясна річ, за підтримки НАТО і США… Навряд чи вся ця відверта маячня (начебто ті, хто на смерть воює один проти одного, об’єдналися проти президента Ердогана), буде взята на озброєння офіційною владою, але атмосферу такі «викиди» створюють. І не забуваймо про «владу натовпу», який активно вимагає смертної кари для сотень військовиків — і вже встиг комусь із них публічно відрубати голову…
Що ж, генерал Бекір Еркан Ван — командувач базою Інджирлик, вже виданий американцями (до яких він звернувся з проханням про політичний притулок) турецькій владі, заарештований і чекає на суд та вирок — «влада натовпу» вимагає для нього смертної кари. Чи сприятиме це нормальним відносинам турецьких військовиків з партнерами по арміям держав НАТО? Винен генерал чи не винен у підготовці заколоту, відносини все одно стали гірші.
А що означає істотне послаблення турецької армії? Автоматичне посилення ролі Росії та російської армії в регіоні. Особливо це стосується Чорного моря.
В останні чверть століття турецький флот однозначно домінував у Чорному морі та був важливою силою стримування російських амбіцій. Зараз же цього немає і ще довго не буде; справа зовсім не в тому, що, за повідомленнями інформагенцій, кудись зникли 14 бойових кораблів. Справа в тій самій атмосфері чисток і підозр, яка вже панує на цьому флоті. Тим часом для флоту відновлення свого бойового потенціалу — справа традиційно довша, ніж для сухопутних сил. Згадаймо лише вкрай неефективні бойові дії радянського Чорноморського флоту у Другій світовій війні — рядові моряки героїчно помирали в ролі морських піхотинців (не навчених заздалегідь елементарним прийомам бою на суші), а великі кораблі, не принісши користі окрім як в ролі перевізників військ і боєприпасів (успішний вогонь по берегових об’єктах — це були рідкісні винятки, а не правило), один за одним підставлялися під удари німецької авіації та торпедних катерів… Бо ж і на суші, і на морі воюють не танки і не кораблі, а люди. Тож сьогодні в силу обставин на Чорному морі домінує і якийсь час домінуватиме Росія.
Четверте. Різко спаде рівень підтримки кримських татар з боку Туреччині — останній буде не до того, та й ресурси істотно зменшаться. Все обмежуватиметься деклараціями загального плану.
Іншими словами, Україні відтепер доведеться ще більше покладатися на саму себе, ніж на чиюсь підтримку. Можливо, втім, що твереза оцінка ситуації допоможе, нарешті, краще мобілізувати незадіяні вітчизняні ресурси?
Источник: uainfo
