Яким буде президентство Тимошенко?
Спробуймо розібратися – що ж насправді такого страшного (чи не страшного) тягне за собою ймовірне майбутнє президентство Юлії Тимошенко
Кілька днів тому журнал «Новое время» надрукував статтю «Звездный час королевы популизма», левову частку якої складав вельми своєрідний «прогноз» першого року президентства Юлії Тимошенко. Хоча це краще назвати не прогнозом, а переліком основних страшилок-лякалок: починаючи від цілком фрейдівських розповідей про майбутню концентрацію влади і закінчуючи поверненням іще радянських боргів по вкладах.
Спробуймо розібратися – що ж насправді такого страшного (чи не страшного) тягне за собою ймовірне майбутнє президентство Юлії Тимошенко.
Старі фантазії «нового врємєні»
Перш за все дивно та доволі смішно читати про те, що Тимошенко «буде намагатися сконцентрувати в своїх руках всю можливу владу» – у той час, коли саме чинний президент використовує всі можливості для того, щоби остаточно викорінити принцип розподілу повноважень між різними гілками влади – та стати одноосібним керівником держави.
Ніхто інший, як діючий президент, вже фактично контролює судову гілку влади, а парламент успішно ним перетворений на «не місце для дискусій». Медіа також контролюються ним за допомогою «телефонного права», союзників-олігархів та ішних, також не демократичних, важелів. То чи не є «прогноз» щодо захоплення геть усієї влади Юлією Тимошенко просто відчайдушною спробою перекласти на її плечі відповідальність за те, що відбувається вже зараз, на очах у ошелешеної публіки, яка іще не забула обіцянок Петра Порошенка в 2014 році?
Серед цих обіцянок, між іншим, були також пункти про децентралізацію влади (які на повірку виявились перекладанням відповідальності вкупі із різким урізанням бюджетів місцевих рівнів), і дотримання прав парламентської опозиції (про які ніхто навіть питання не ставить, залякуючи громадян посиленням Опозиційного Блоку, якому насправді посилюватись уже давно не треба – бо він є частиною «коаліції Роттердам+»).
Не менш дивно читати «страшилку» про повернення радянських вкладів. Тому що насправді йдеться не про «згорілі» в 1991 році депозити, а про уже новітні внутрішні борги України перед вкладниками. Адже так звана «банківська санація» призвела до банкрутства значної кількості банків, в результаті чого Фонд Гарантування Вкладів Фізичних Осіб сидить глибоко в мінусах, і його заборгованість уже складає 125,6 млрд. грн. – тобто, 4.8 млрд. дол. Просто уявіть собі масштаб – це майже третина загальної вартості кредитної лінії МВФ, відкритої в 2015 р. (17 млрд. дол.), і більше половини від реально уже виділених нам на даний момент коштів (7 млрд. дол.).
Так ось ці 125 млрд. грн. – не просто внутрішній борг. Ці гроші забрали у населення для того, щоб хоча б мінімально закрити діру в економіці країни, яка виникла після чотирирічного панування Януковича і вивезення з країни більше 100 млрд. дол. Фактично, населення (а точніше – малий та середній бізнес, а також професійні працівники, які мали достатньо високі зарплати, щоб заощаджувати) виступило тим самим кредитором, який дозволив урядам Яценюка та Гройсмана «пробачити» по факту всі вивезені Януковичем та його командою кошти.
Зверніть увагу: населення виступило не дарителем коштів, а кредитором. Тобто, всі ці 125 мільярдів треба буде віддавати. Причому з відсотками, тому що через інфляцію вклади не тільки «згоріли», а й знецінились. А віддавати борги вітчизняні «антипопулісти» дуже не люблять. Вони б і борги МВФ не платили, але західні інституції на це дивляться, як на злочин. А от всередині України – розгул істинного ринку – можна взяти в борг у населення велетенські гроші, а потім їх повернення оголосити «популізмом» і як милостиню кидати зубожілим не по своїй вині людям субсидії, або іще якісь подачки.
А Тимошенко – єдиний політик, в послужному списку якої є прецедент хоча б часткового повернення людям забраних у них – через подібнє «примусове кредитування», коштів. Звідси і страх нинішніх можновладців: що коли вона прийде до влади – то усе «позичене» і давно уже розпиляне по «темам» і «проектам» доведеться повернути. Треба сказати, страх цілком виправданий – однак не тільки з Тимошенко пов’язаний, а й з будь-якою нормальною політичною силою європейського типу. Повернення кредитів – один із базових стовпів дійсно ринкової економіки.
Власне, розбирати по кісточках згадану на початку статтю можна ще довго: там практично кожен абзац репрезентує собою або якийсь страх чинної влади, або доволі недолугу спробу звинуватити Тимошенко в тому, що вона буде робити те, що по факту уже зроблено нинішньою владою.
При цьому робляться просто катастрофічні помилки в аргументації. Так, наприклад, Тимошенко приписали авторство терміну «солідаризм» – буцім це її спосіб приховати «ліві ідеї» в своїй програмі. Мені соромно нагадувати авторам статті, що термін «солідаризм» мало того що не має відношення до «лівих ідей», так ще й авторство його ділять між собою Леон Буржуа, Папа Римський Лев XIII та Людвіг Ерхардт. Всі вони, між нами кажучи, жили й померли задовго до народження Тимошенко. І до речі, одна із гілок солідаризму – так званий ордолібералізм – є офіційною ідеологією Європейської Народної Партії, асоційованим членом якої ось уже більше 10 років є «Батьківщина».
До речі, в статті міститься також цікаве твердження про те, що «Батьківщина» розійшлась із ЄНП, і переходить до Соціалістичного Інтернаціоналу. Ось вам лінк від 30 травня цього року, де Юлія Тимошенко зустрічається із делегацією ЄНП і який наочно демонструє, що автори статті – не маючи аргументації – взялись просто видумувати неіснуюче:
Хоча у подібному легкому поводженні із фактами автори статті далеко не оригінальні. Починаючи з далекого 2007 року народ лякають приходом Тимошенко, і тим, що вона буде грабувати, руйнувати, узурпувати владу і хіхікати з Путіним. Заляканий народ з останніх сил голосував за вчасно підсунутого «поміркованого», щоб не допустити ужасу… який майже одразу після виборів починав втілювати саме той, кого вибрали на противагу Тимошенко. Зроблено уже так багато, що уже практично нема чим залякувати, ось чому в хід йдуть ініціативи чинного президента, які на голубому оці проектуються в майбутнє, а минуле внаглу переписується – користуючись коротенькою пам’яттю народу.
Замість подібного малопрофесійного компоту я дозволю собі запропонувати свій варіант прогнозу першого року президентства Тимошенко. Він, можливо, буде не такий яскравий і видовищний, як пропонують»експерти» з журналу «Новое время» – але повернутися від фантазій до реальності ніколи не завадить.
Тимошенко-президент: 100 днів на вулкані
Після інаугурації, яка навіть не була офіційно обставлена, новообраний президент Юлія Тимошенко затребувала чотири звіти: фінансовий звіт НБУ, аудит бюджетних надходжень та видатків, структуру поставок Збройним Силам із розкладкою по волонтерській та державній допомозі та перелік всіх підприємств, які проходять по «оборонним» та стратегічним статтям. Ці звіти підлягали паралельній перевірці аудиторськими фірмами із «великої четвірки» – особисто я думаю, що йдеться про Price Waterhouse Coopers, цей аудиторський дім уже давно займається українською специфікою.
Наступним указом Юлія Тимошенко сформувала Національну Кадрову Агенцію – для добирання кадрів на заміщення посад в державному секторі. Новим варіантом Закону про Державну Службу було повернено статус держслужбовця численним «технічним робітникам», і позбавлено такого статусу не менш численних «помічників» та «консультантів», особливо іноземних – які по факту виступали дорогим «фасадом» відсутності реальних реформ.
Було підготовлено нове положення про Адміністрацію Президента. Численні «пустишечні» департаменти розпускались, а замість них формувалось всього чотири: аналітичний, інформаційний, протокольний та з питань прав людини. Відповідно, було урізано особовий склад, а в перехідних положеннях всі посади в нових департаментах оголошувались вакантними і передавались в НКА на заміщення. Аналогічну долю розділило Державне Управління Справами. Реформу цього монстра було вирішено поділити на три етапи:
а) незалежний аудит державних підприємств, які входять до складу ДУС, із оприлюдненням звітів;
б) перепідпорядкування установ, що знаходяться у відомстві ДУС – наприклад, національні парки і заповідники планувалось передати до складу Міністерства екології, а санаторно-лікувальні установи – на баланс міністерства охорони здоров’я;
в) роздержавлення всіх підприємств, чия наявність не критична для функціонування ДУС, на відкритих аукціонах, із збереженням у держави блокуючого пакету акцій.
Після цього ДУС повинен був перетворитись на Агенцію Державного Постачання, чия основна функція полягала в заключенні контрактів з матеріально-технічного забезпечення державних органів влади та контролі їх дотримання.
Була проведена фінансова інспекція всіх стратегічних підприємств, які мали відношення до фронту. До роботи були підключені громадські організації та волонтери, завдяки яким логістика постачання армії мала бути заново перебудувана таким чином, щоб мінімізувати корупцію на державних закупівлях – шляхом їх децентралізації та створення прив’язки підтримки окремих батальйонів до областей (ця схема насправді діє і зараз – нею користуються волонтери, прим. автора).
За результатами цієї інспекції також повинні бути розроблені зміни до програми «Прозорро», які включали в себе верифікацію контрактів та зміну критеріїв оцінки контрактерів. Інспекція також ставила на меті створення звіту про те, чого не вистачає армії для повноцінного забезпечення передової. Для критичних ресурсів – таких як патрони – готувались прямі контракти на закупівлі за кордоном, або будівництво заводу (наприклад, патронного). Одночасно із цим була повністю перебудована робота Державної Фінансової Інспекції, яка віднині перестала бути «постфактумним аудитором», а почала працювати в режимі реального часу – із звітністю онлайн.
Для підтримки закордонних контрактів та просування інтересів України Юлія Тимошенко також розпочала заміну практично всього особового складу в закордонних посольствах. Всі чинні працівники мали пройти атестацію в НКА, і непрофпридатні звільнялись одразу ж – після чого оголошувався конкурс на заміщення.
Тільки після цього Тимошенко дозволила собі закордонні візити. В своєму виступі в Брюсселі вона закликала світ не потурати диктатурам, а створити глобальну систему протистояння пулу авторитаризму, очолюваного Путіним, який намагається підірвати авторитет демократії у всьому світі. Ряд візитів, які вона зробила після цього – в США, в Німеччину та у Велику Британію, були покликані зміцнити позиції України в світі, і знову повернути їй статус суб’єкта міжнародної політики. Для посилення позицій України на світових політичних та економічних майданчиках Тимошенко ввела інститут почесних консулів, які набирались виключно із авторитетних громадян іноземних країн. Крім того, були відновлені торговельні представництва, повністю знищені при попередніх президентах. Вони тут же стали точками заключення численних контрактів на інвестиції в реальний сектор економіки.
Це базові задачі, які повинен виконати будь-який президент одразу після вступання на посаду:
а) аналіз існуючої економічної ситуації;
б) кадрове питання;
в) швидке урізання витрат, які можуть бути виконані без «парламентського процесу»;
г) інспектування військових питань;
д) повернення авторитету на міжнародному рівні.
Таким чином, немає підстав сумніватись, що саме це зробить і Тимошенко.
Наступною дією Юлії Тимошенко була повна заміна складу Центральної Виборчої Комісії, та підготовка нового закону про ЦВК — яким та виокремлювалась в окрему гілку влади (за аналогією до Конституційного Суду), і виводилась із залежності від подання Президента. Ця нова ЦВК мала підготувати вибори нового парламенту – перехідного, який мав прийняти нову Конституцію, а потім піти на нові вибори. Після цього мали відбутись і дострокові вибори, на яких Тимошенко мала або підтвердити своє звання президента, або втрати владу.
Для підготовки нового варіанту суспільного договору Юлія Тимошенко організувала Національну Конституційну Асамблею, із обов’язковими публічними слуханнями, на яких провідні юристи та політики країни мали визначити, як саме повинна виглядати Конституція України. На відміну від попередніх асамблей, до цієї не мали права входити президент України (як діючий, так і минулі) та державні службовці кат. А (через конфлікт інтересів). Чільним елементом нової Конституційної Асамблеї став електронний портал, де громадяни України могли долучатись до обговорення і пропонувати свої проекти змін – за механізмом, раніше відпрацьованим на «Ідеальній Країні» та проекті «України Третього Тисячоліття» (обидва – проекти Тимошенко, які цілком реально існували – прим. моя). Крім того Асамблея нарешті не було допоміжним та дорадчим органом при Адміністрації Президента, а отримала статус постійно діючої державної інституції. Законопроект про її статус також був поданий в парламент.
Одним із перших питань, винесених на розгляд Національної Конституційної Асамблеї, була ліквідація принципу «двоголової влади», через який країною практично неможливо керувати або через постійне протистояння уряду та президента, або через узурпацію влади президентом. Базою для нової системи виконавчої влади повинна була стати американська система балансів та противаг.
Антимонопольний комітет отримав права, аналогічні до подібних органів у Великій Британії, і в ньому була також проведена повна заміна кадрів (це теж компетенція президента – прим. автора). Після чого АМКУ приступила до розслідування діяльності всіх галузевих монополій в Україні, при цьому були налагоджені контакти із FATF та StARS, що зробило втечу найбільших олігархів країни – таких як Ахмєтов – беззмістовною. Розслідування та аудит показали величезне завищення цін на послуги, яке практикували монополії на ринку комунальних послуг, а також наявність картельних змов в більшості критичних галузей – таких як харчова, енергетична та хімічна. Активи людей, які брали участь в цих змовах, були арештовані. Для цього – за іронією долі – було використано той самий закон про спецконфіскацію, який парламент все-таки продавив перед самими президентськими виборами – розраховуючи взяти дивіденди на обіцянці «повернення грошей Януковича».
Втім, по грошам Януковича теж розпочалось розслідування – але уже після того, як був звільнений і замінений Генеральний Прокурор. На посаду був оголошений відкритий конкурс, із умовою відкрити і довести до кінця справи:
а) по узурпації влади Януковичем;
б) по ролі у вивезенні коштів його міністрів, а точніше, одного міністра економіки;
в) по розстрілах на Майдані;
г) по зловживанню владою урядів Яценюка та Гройсмана. Останні справи планувались заочними, адже практично нікого із їх фігурантів в Україні на той час уже не було – вони спливли в Малайзії та Панамі. Що, втім, не особливо їх тішило – Юлія Тимошенко домовилась із Трампом про співпрацю із ФБР США, в обмін на інформацію про те, як витрачались в Україні американські гранти;
д) по бурштиновій мафії;
е) по схемам розкрадання бюджету.
І нарешті, вперше за всю історію України було організовано повномасштабну ревізію українського законодавства. Відповідну комісію в Парламенті очолили Сергій Власенко та Альона Шкрум. За 100 днів планувалось перевірити більше 3 тис. законодавчих актів і перевірити їх відповідність не лише Конституції, а й одне одному, і навіть відповідність процедурі прийняття. Тільки після цього в країні могли розпочатись які-небудь суттєві реформи. Адже без легітимного та логічно вибудуваного законодавства будь-яку реформу можна вихолостити і перетворити в її протилежність.
О, безумовно, все вищеописане представляє собою просто моделювання ситуації – причому однієї із найкращих. Тому що в реальності наступного ж дня після інаугурації Тимошенко розпочнеться війна не на життя, а на смерть, в першу чергу за збереження численних годівниць, які дбайливо створювались і захищались, починаючи з 2010 року, а деякі ще й з часів Кучми. Щодня будуть виходити статті, які «документуватимуть злочинну діяльність» Тимошенко. Це, причому, уже було. Під час її каденції прес-релізи Партії Регіонів про «розруху» та «порушення свободи слова» поширювались навіть в іноземних посольствах. Щодня будуть проводитись демонстрації – із неодмінними провокаціями. Закон про імпічмент, наприклад, буде прийнятий в перший же день, конституційною більшістю – і новообраному президенту тут же почнуть погрожувати.
Так що легкими перші 100 днів Тимошенко не будуть. Вона навіть не матиме річного імунітету від критики, який мав Порошенко.
Однак альтернатива цьому – цвинтарна «стабільність» нашого північного сусіда, із пожиттєвим фюрером і елітою, яка уже фактично виокремилась в окремий народ «небожителів». Мені таке точно не треба. А вам?
Джерело: UAINFO