З’явилось відео, як ворожий снайпер вбив українського солдата

Загиблий — 22-річний Олексій на війні був 2 роки.

Під час бою на донецькому напрямку від кулі снайпера загинув боєць ЗСУ. Свідками перестрілки між українськими солдатами та бойовиками стали волонтери. Відео зняли наприкінці листопада 2016 року на лінії зіткнення, де оборону тримають бійці ДУК «Правий сектор», передає «Є!» із посиланням на Gazeta.ua.

Під час переходу між позиціями боєць потрапив під ворожий обстріл снайпера.

День був сонячний. Близько 11:00 вийшли на пост. Бойовиків не чути. Це насторожувало. Коли стріляють — усе гаразд. Мовчать — чекай снайпера чи важкої артилерії. Раптом за плечима лунає два постріли. Беру рацію — доповідаю про прицільний вогонь з 10-го орієнтиру. Команди стріляти у відповідь не було. Спостерігаємо, — згадує події того дня побратим загиблого Михайло.

Стріляти у відповідь без дозволу хлопці не наважилися.

Раптом чую у декількох метрах від бліндажа стогін. Визираю, на землі лежить наш солдат, дивиться в мій бік. Рот відкритий, очі наповнені сльозами. Правою рукою тягнеться до мене. Розумію, що поранений. Кидаюся, щоб витягти на безпечне місце. Проте сам потрапляю під вогонь. Щойно починаю повзти до пораненого – те саме. Від позицій до нашого помешкання — 200 м. Через сильний вітер докричатися до своїх неможливо. Телефон у метушні загубився. Бачу іншого бійця на краю вулиці. Дивиться на мене. Махаю рукою, щоб біг сюди. Знову відкриваю вогонь у бік окупантів. Пищить рація.

Коли прибула підмога, солдати знову почали стріляти у відповідь.

Знову лягаю на землю і повзу до хлопця. Зустрічаюся з ним поглядом. Його очі ніби просили: «Допоможи!» Повзти вперед сил немає. Лежу в ступорі на землі і кричу від люті й безсилля. Далі все, як у тумані. Хтось із побратимів підбігає до пораненого. Бере за руку і тягне у безпечне місце. Через силу піднімаюся й підхоплюю з іншого боку. Прибігає наш медик. Знімаємо з хлопця бронежилет. Розрізаємо одяг. Але вже запізно. Приїжджає «швидка» і констатує смерть.

Загиблий 22-річний Олексій на війні був 2 роки. У жовтні закінчувався контракт. Давно мав бути вдома. У нього залишилася дворічна донька. Дружина дізналась про смерть чоловіка від військових.

Увечері до мене підходить бойовий товариш «Рижик». Бере за руку і відводить убік: «Дзвонила дружина Олексія. Вчора до неї прийшли з військкомату. Сказали, що помер, розвернулись і пішли. Не могла повірити. Тому й писала мені: «Сашо, скажи чесно — Льошу вбили?» Уночі про смерть дізнався брат Олексія. Він наркоман. Обкурився, побив маму, зламав їй ніс. Лєнку побив. Обличчя в синяках. Викликала ментів. Протримали в «мавпятнику» до ранку. Змусили поприбирати у відділку і відпустили. Повернувся додому і заявив Лєні, хай після похорону забирається геть. Була в невістках, свого дому не має. Скоро зима, дитинка на руках. Ось знову написала мені: «Не знаю, як я тепер житиму без нього».