Чому 63% вінничан голосували за Зе? І проти свого Порошенка… Роздуми після виборів

В понеділок 22 квітня після шокуючих результатів виборів 6-го Президента України напрошуються поки що короткі підсумки цієї кампанії… Хто з політиків йде на пенсію і чи повернуться регіонали?

Ну що, короткі підсумки. Не дуже, правда, коротко.

1. На жаль, мушу констатувати, що двічі влада, яка приходила внаслідок Майдану, і яка вважалася національно-патріотичною, демократичною, проєвропейською, облажалася. Не виправдала сподівань.

Так, і після 2004, і після 2014 зроблено було немало. Немало важливого і визначального. Стратегічного. І, сподіваюсь, незворотного.

Так, очікування і сподівання і в 2004, і в 2014 були завищеними і де в чому – нереальними. Багато чого нереально було зробити в короткі терміни.

Проте кредит довіри і в Ющенка, і в Порошенка були неймовірними! А значить можна було робити радикальні кроки і ламати систему.

Але лажа полягає в тому, що і один, й інший просто очолили систему. А кредит довіри дуже швидко сплив.

В 2005 почалася битва за повноваження, посади і впливи. Це, в свою чергу, настільки розсварило помаранчевих, що дуже скоро вигулькнув «Віктар Фьодаравіч на бєлом канє» в якості Прем’єр-міністра.

Не було зроблено докорінних реформ, не зламали корупцію, «любі друзі» і т.д., і т.п. І тому після 2010 реваншистам вдалося багато чого дуже легко «відкатати взад».

В 2014 з’явилися нові люди у владі, навіть почалися певні реформи і зрушення. Хай часом неоднозначні і суперечливі, але справедливості ради треба визнати зусилля. Безвіз, Томос, армія, децентралізація – великий плюс!

Але кінця-краю війні люди не бачать, рівень життя впав, люди їдуть з країни і т.д, і т.п. Так – війна, нема на то ради… Проте найгірше – корупція, мародерство, цинізм і зухвалість. Штепи і Насірови, що виходять на волю, нахабні Свинарчуки і Березенки, непотопляємі Труханови і Кернеси…

І це вилилося в такий антирейтинг, який небачений досі. На цьому антирейтингу не акцентувалася увага, його не бажали помічати, але результат другого туру його, фактично, підтвердив. Коли навіть Західна Україна показала якщо й не дулю, то хорошу дульку.

Це не антирейтинг виключно Порошенка – це антирейтинг влади і старої політичної еліти. Порошенко як уособлення…

2. Народ не змітав націонал-патріотів і демократів через Майдан, але показував «червону картку» через вибори. Чи як каже С.Дацюк – через електоральний Майдан.

Ну такий вже в нас народ – може на зло обрати Януковича чи Зеленського. Не ясно, правда, кому на зло, але може… Легких шляхів ми не шукаємо.

Хоча треба визнати, що наш народ виявився достатньо мудрим, щоб не влаштовувати Майдан під час війни. А бажання, погодьтеся, у багатьох виникало не раз. І це я навіть не беру до уваги придуркуватих типу Наді Савченко.

Народ дотерпів до виборів і відігрався вже тут. Відігрався жорстко.

3. Якщо після обрання Януковича в 2010 з першого дня було однозначно зрозуміло, що наш шлях — в нікуди, то нині все ж є надія. Надія на зміни. На злам системи.

Вона, ця надія, звичайно, скоро вмре, якщо не буде реальних кроків. Якщо нова команда знову просто очолить систему і зробить перерозподіл на користь інших.

А очікування, які зараз існують – це очікування 2004 помножені на очікування 2014 і не знаю в якому ступені… І якщо ці очікування не задовольняти хоч частково, то «Квартал 95» дуже швидко перетвориться на «Кошмар на вулиці в’язів».

4. За логікою українського процесу останніх десятиріч, на зміну «влади Майдану» мала б прийти влада есдеко-ригівських недобитків. Тут теж є питання – чому ці недобитки існують через 15 років після Помаранчевого Майдану? Не просто існують – процвітають, а деякі, як Медведчук, успішно воскресають…

І тут, як на мене, Зеленський серйозно сплутав карти. Так, ми ще не знаємо – ху із Вова і куди він буде гоу?

Але подивіться на результати виборів на Сході, Півдні, Центрі… Не було б Зеленського, був би якийсь Бойко чи Вілкул… Так, протистояти Бойку й Вілкулу було б простіше і зрозуміліше, але загроза була реальною. А Бойко чи Вілкул – це той же Янукович у 2010 і шлях точно в нікуди…

5. Вже понад десятиріччя існує стійкий запит суспільства на нові обличчя в політиці. Нинішня еліта їх не запропонувала, не виховала, не навчила. А те, що вилазило під виглядом молодого й перспективного, або нічим себе не проявило, або було куплене, або вмонтоване в систему…

А раз еліта виродилася і неспроможна народити щось нове і здорове, то народ сам собі почав придумувати нові обличчя. А де ж їх ще побачити, як не по телевізору. А ще якщо вони не сходять з екрана… Як співала одна підстаркувата тітка: «я єго слєпіла із того, што било».

6. Після сьогоднішнього дня реальність офіційно стає іншою. Для мене неофіційно вона стала іншою ще 31 березня, бо було все ясно.

А це значить, що багатьом політикам і чиновникам, хочуть вони чи ні, доведеться піти на політичну пенсію і зайнятися іншими не менш важливими чи цікавими речами. Їхні подальші перспективи на цьому поприщі ставатимуть примарними і смішними дуже стрімко.

Це значить, що треба забути левову долю існуючих виборчих технологій і підходів, політичних традицій. Треба шукати абсолютно нові ідеї, технології і шляхи комунікації.

Це значить, що змінити сферу діяльності чи піти на пенсію повинні також усі оті «експерти», «політологи», «технологи», які перетворили телевізор та інтернет на помийну яму, на генератор шумів і фейків. «Люстрація» має торкнутися і їх.

Це значить, що ми повинні усвідомити: якось непомітно, але виросло нове покоління зі своїми «тараканами», зі своїм сприйняттям світу. Ми ж якось 20 років сприймали і перетравлювали вибір на користь відкритих і латентних комуністів та совків. То тепер треба навчитися сприймати і нові віяння. І це при тому, що совків вистачає…

Це значить, що коли Зеленський не почне робити відвертих і відкритих антиукраїнських кроків, то націонал-патріотам буде дуже важко знайти своє місце в політичному житті. Але ж є інші важливі справи, як, наприклад, патріотичне виховання молоді. Щоб пізніше не турбуватися за незворотність процесів, треба в молодь закладати міцну основу.

7. Так, нас трясе! Але ми все одно стаємо сильнішими! І хай краще буде 10 землетрусів по 1 балу, ніж один десятибальний.

Уявіть, як скучно москалям чи білорусам. І які вони непристосовані. Бо вони без царя губляться. Побачите, як їх трясоне у свій час і який це буде струс. А вони не звикли до випробувань нового світу, вони не загартовані.

У нас теж «тараканів» вистачає, але ми з нашим «тараканами» точно живучіші! Ми гартуємося і вчимося реагувати на виклики. Ще б навчитися трохи думати – і ціни нам не буде!

8. Сподіваюся, від сьогодні припиняться взаємні образи, ярлики, пошук винних, нагнітання страхів і параноя.

Хто буде це продовжувати, того я особисто вважатиму провокатором і руйнівником. Народжуйте ідеї, а не хлам.

Звикайте до нової політичної культури. Хтось виграв, хтось програв. Персонально чи командно. Головне, щоб не програла Україна. А це вже наша спільна турбота: і переможців, і переможених, і задоволених результатами, і незадоволених.

Сподіваюся, ми перетравимо все, що відбулося, усвідомимо, зробимо висновки і підемо разом далі.

Не забуваємо, що осінні вибори набагато небезпечніші.

Підслухано у Фейсбуку в Юрій Пацук…