Історія Оксани: Як маленька дівчинка з Чорнобиля, від якої через вади відмовились батьки та знущалися в інтернаті, стала олімпійською чемпіонкою!

Зараз 28-річна американська паралімпійська атлетка українського походження Оксана Мастерс знімається у рекламних кампаніях відомих брендів, а також увійшла до переліку кращих спортсменів за версією телеканалу NBC.

Вона вже встигла завоювати «золото» у лижних гонках і «срібло» з біатлону на Паралімпіаді-2018 у Пхьончхані, а також має срібну медаль на Іграх у Сочі та «бронзу» на Іграх у Лондоні.

У 2015 році Оксана здійснила свою мрію та побувала в Україні й, навіть, відвідала в шпиталі українських військових.

А історія видатної спортсменки почалася у 1989 році, коли вона народилася у Хмельницькому без великих пальців на руках та з деформованими ногами.

Інтернат
При народженні Оксана носила прізвище Бондарчук, її батьки були переселенцями із Чернобильскої зони відчуження та відразу після народження віддали дитину до інтернату.

Дівчинка з’явилася на світ з безліччю фізичних патологій: перетинки між пальцями, по шість пальців на ногах, на руках – по п’ять, але без великих пальців, деформовані кістки ніг, неправильна форма нирок. Скоріше за все, такими для дитини були наслідки Чернобильскої катастрофи.

Пізніше в інтерв’ю Оксана не дуже любила пригадувати інтернатівський період через погане ставлення до неї робітників закладу та інших дітей. У віці 6 років їй показали фото американки Гей Мастерс. Після цього дівчинка буквально спала з фото та мріяла, що це її мама.

Але інші діти не були такими оптимістичними. «Вони стали говорити: «Твоя мама не приїде і не забере тебе, тому що ти погана дівчинка». І в цей момент починаєш вірити тому, що вони говорять», – розповідала Мастерс в інтерв’ю.

Американці Гей Мастерс запропонували фонд, який допомагав всиновлювати дітей з колишнього Радянського Союзу.

«Я давно мріяла про дитину. У фонді мені показали фотографію Оксани з України, не приховуючи, що вона з інвалідністю. На фото була мила дівчинка з рожевими щічками. Перша думка – моя дитина! І я полетіла в Україну», – пізніше пригадувала нова мама Оксани.

За її словами, вона дуже боялася їхати. «Ми дісталися до якогось, як мені здалося, маленького села вже ближче до півночі. Дитячий будинок мені запам’ятався холодним і похмурим, якимось крижаним», – розповідала Гей Мастерс New York Times.

На те, щоб удочерити Оксану пішло півтора роки: американка пройшла всі бюрократичні кола та все ж змогла забрати дівчинку до США. Після цього почалася довга історія лікування і реабілітації.

Лікарня і спорт
У вісім років Оксані довелося ампутувати одну ногу, а в 12-річному віці – другу. В Америці вона перенесла в цілому десять хірургічних втручань – на руках, ногах і зубах.

Одного разу, Оксана побачила, як інша дитина тримається за перекладину та розгойдується. Їй захотілось зробити так само, але це було фактично неможливо без великих пальців. Через деякий час вона попросила няню відвести її до тих гойдалок. За два тижні вона вже могла гойдатись сама.

«Виявляється, що для цього не обов’язково мати великі пальці. Ця дівчинка мене дивує, і так було завжди. Вона завжди робила щось неможливе», – каже її мати.

Навіть коли Оксані ампутували одну ногу, дівчинка на протезі освоїла ковзани і багато часу проводила на ковзанці. Займалася і верховою їздою та відвідувала звичайну школу.

Щоліта Оксана відправлялася до спортивного табору, де займалася бігом, плаванням, веслуванням – саме у цьому спорті вона і виграла свої перші великі змагання, а потім і відбір на Паралімпіаду.

«На воді вона показала всі свої здібності. Спорт, насправді, врятував її. Вона подолала всі свої страхи, всі свої побоювання, і посилено тренувалася», – каже її мати.

При цьому, Оксана дуже хотіла побувати в Україні та подивитись, що змінилося.

Перемоги і приклад для інших
У 2011 році спортивним партнером Оксани у веслуванні став Роб Джоунс, колишній морський піхотинець, який втратив роком раніше обидві ноги через вибух протипіхотної міни. Мастерс і Джоунс завоювали бронзову медаль в 2012 році на Літніх Паралімпійських іграх в Лондоні, після чого вона стала брати активну участь в міжнародних змаганнях.

Однак веслування виявилася всього лише початком. Після Лондона Оксана зустріла Ейлін Кері, тренера з лижних гонок паралімпійської команди Сполучених Штатів, і та вмовила її спробувати свої сили на Зимових іграх.

Оксана почала тренуватися в штаті Колорадо, там й закохалася в зимові види спорту, а також в Аарона Пайка, легкоатлета-візочника з команди Іллінойського університету. Обидва вони виступали за американську паралімпійську команду в Сочі, де Мастерс завоювала «срібло» і «бронзу» в лижних гонках, а також в Ріо-де-Жанейро – Мастерс в ручному велосипеді, а Пайк в легкій атлетиці.

У 2015 році, Оксана відвідала українських військових у шпиталі.

«Мені дуже сподобалося спілкуватися з бійцями. Я показувала, як знімаються протези, як спокійно можу обходитися і без них. Пояснила, що немає нічого страшного в відсутності ніг або рук. І для таких людей немає нічого неможливого», – ділилася вона враженнями.

Окрім військових, спортсменка спілкувалася і з українськими сиротами. Одна з маленьких дівчинок подарувала Оксані влосноруч зроблену іграшку.

Перед стартом Паралімпіади у Пхьончхані Оксана розповіла, що мріє про золоту медаль на Зимових іграх. Навіть попри травму ліктя, яку вона отримала напередодні Ігор-2018, Оксані вдалося завоювати «срібло» в біатлоні у перший день змагань і вона не збирається зупинятись:

«Коли я бачу годинник, що відлічує час до старту, я роблю глибокий вдих і кажу: «Я – сильна. Я сильна». А потім я просто стартую».

У п’ятий змагальний день Ігор у Пхьончхані, 14 березня, її мрія здійснилась – Оксана стала паралімпійською чемпіонкою у лижному спринті. І таким чином українка за походженням принесла чергове «золото» збірній США на Паралімпіаді-2018.