Про союз зі «Слугою народу», розчарування українців і війну: ексклюзивне інтерв’ю з Вакарчуком

Верховна Рада 9-го скликання оновилася на 80% і помолодшала на 7 років. Основу оновленого парламенту склала фракція «Слуга народу». Завдяки рейтингу президента Володимира Зеленського, у стіни Ради пройшли практично всі, хто йшов на вибори під брендом Зе.

На цьому тлі дітище візаві Зеленського, співака Святослава Вакарчука «Голос», трохи загубилося. Невеликим складом увійшовши до Верховної Ради (всього 20 нардепів), партія Вакарчука якісно здивувала своїм складом. При цьому за 4 місяці рейтинг партії за даними опитувань звалився майже в рази, до недозволенних 3-4%.

Чи є в цьому сенс, як партія «Голос» планує закінчувати війну на Донбасі, голосувати за ринок землі і пліткують чи там про секс-скандал всередині «Слуги народу», OBOZREVATEL у бліц-інтерв’ю поговорив зі Святославом Вакарчуком.

– В одному з інтерв’ю ви говорили, що у Верховній Раді фракція «Голос» – не влада і не опозиція, а «надпозиція». Що мали на увазі?

– В Україні знівельовані поняття опозиції і влади. Опозиція існує там, де є чіткі ідеологічні кордони. У наших же політсил такого взагалі немає, все перевіряється ступенем лояльності до лідерів. Умовно кажучи, є новий президент і хтось його підтримує – він із ним у коаліції та монобільшості. Хтось проти категорично – він у опозиції, незважаючи на інтереси держави.

Ми займаємо іншу позицію – вважаємо, що потрібно орієнтуватися не на лідерів, а на ті речі, які хтось робить. Ми підтримуємо ті позитивні речі, які робить партія влади (у нас і програми в деяких аспектах збігаються), але є фундаментальні речі, в яких ми з ними не згодні і деякі їхні дії призводять до руйнування українських інституцій, до перекосу балансу влади в бік президента, і це небезпечна тенденція.

– У партії «Слуга народу» дуже багато скандалів, і якщо вони продовжаться в наступному політичному році, то фракція може й не мати 226 голосів, почнеться формування коаліції. За яких умов ви готові увійти в нову коаліцію зі «Слугою»?

– Ми чітко заявили, що СН – монобільшість. Вони взяли на себе, разом із президентом, повну відповідальність за уряд, за ситуацію в країні. На жаль, але це факт: більшість проєктів на порядку денному Ради – їхнє дітище.

Тому якщо вони взялися за це, то нехай несуть політичну відповідальність. Ми готові підставляти плече, голосувати за їхні ініціативи, готові радити і в комітетах, і в залі робити все, щоб закони були кращі.

Ми це робимо і зараз, з ринком землі, який вимагаємо створити таким, який працює в інтересах фермерів, наприклад. Або наші депутати заставили більшість змінити позицію щодо Виборчого кодексу. Коаліція – річ формальна; взяли на себе відповідальність – хай несуть.

– А якщо трапиться так, що фракція почне розвалюватися…

– Якщо так вийде, то будуть зовсім інші політичні обставини, то ми з вами зустрінемося й поговоримо.

Стіна – поганий приклад, і вона у мене асоціюється з «Берлінською стіною»

– Уявімо, що на зустріч «нормандської четвірки» із Володимиром Путіним поїхав не Володимир Зеленський, а ви. Як би ви поводилися, що б ви запропонували в цій ситуації?

– Терпіти не можу відповідати на питання: “Якби хтось був на тому місці чи на іншому”. Моя позиція абсолютно чітка і я її ніколи не приховував – Україні потрібно було їхати на переговори тоді, коли вона була б готова представити такий план, який би підтримали більшість людей.

На мою думку, цей план має такий вигляд – потрібно спершу провести всеохопне і тривале припинення вогню (і тут, насправді, дуже багато підпунктів – хто контролюватиме, як це розвести в часі, які лінії тощо). Це має бути основною умовою. Також, я би не вступав у переговори, які змішують безпеку з політичними, а тим паче економічними питаннями.

Хтось каже, що краще хоч щось вирішити, ніж нічого; але я не прихильник такого формату. Вважаю, деякі «щось» можуть принести фундаментальні проблеми, з яких дуже складно вилізти. Сподіваюся, такого ще не трапилося, але ризики є.

– Ваша фракція допускає компроміси з Росією в питаннях особливого статусу Донбасу?

– Послухайте, нам потрібно зупинити війну, люди хочуть миру. Він настає тоді, як сказав один класик, коли перестають стріляти. Якщо протилежна сторона не хоче припинити стрілянину просто так, значить вони не хочуть миру. Вони використовують війну, щоб змусити нас здатися, якщо не умовами безпеки, то політичними. Це означає йти на політичні переговори і здаватися, Україна і наша фракція до цього не готові.

– Якщо основний варіант Володимира Зеленського провалиться, то зараз обговорюють план Б. Йдеться про стіну по всій лінії Донбасу, відгородження від цієї території.

– Стіна – поганий приклад, і вона у мене асоціюється з «Берлінською стіною», трохи не так, як це має бути. Що має бути (і це не план Б, а реалістичний варіант) – зупинити вогонь на тривалий термін. Щойно ми зрозуміємо, що з двох сторін не хочуть стріляти, тоді потрібно цю лінію розмежування правильно оформити.

Українську армію з тимчасових місць дислокації перевести на спеціальні військові бази, після цього гарантувати припинення військових дій. Бо можна припинити вогонь, але не бойові дії – вони можуть іти в тил, брати там заручників, вчиняти диверсії й так далі. Тоді ми сідаємо за стіл переговорів всередині країни, думаємо, як вести переговори, повертати людей і території до нас.

Якщо ж ми будемо паралельно стріляти, думати про місцеві вибори, то такий шматок країни ми й отримаємо. Україна не має права відмовлятися від жодного метра своєї території, але те, як ми буде домовлятися, має велике значення. Диявол криється в деталях.

– І останнє питання щодо військової темі – амністія. Чи можливе голосування фракції «Голос» за який-небудь формат амністії, який буде запропонований у Раді?

– Ще раз кажу – ми мусимо вирішити питання безпеки. Тільки потім повертатися до амністії, як і до інших питань у законі про тимчасовий статус окупованих територій, який, на жаль, був ухвалений і продовжений, зокрема за допомогою фракції, що сама виступала за червоні лінії.

Щоб ви розуміли, в більшості країн питання піднімалося тільки тоді, коли довгий час не було бойових дій. Є дуже багато можливостей для маніпуляцій. Перша умова – довгострокове і постійне припинення вогню.

– Питання щодо ринку землі. Зараз у Комітеті аграрної політики немає представника «Голоса»…

– Формально так, але там є представник у спеціальній робочій групі – Володимир Цабаль, який представляє позицію фракції. Вони там збираються фактично щодня, щоб на комітет винести законопроєкт із правками, які будуть розглядатися в робочому режимі, згідно з регламентом, і це триватиме довго. Але іншого виходу немає.

Децентралізація Зеленського – небезпечна річ

– Ви в першому читанні за законопроєкт не голосували, зараз настрої змінилися. Зрозуміло, що фінального варіанту поки немає, але яка ваша позиція?

– Поки що наша позиція – ми проголосуємо за той проєкт, який повністю захищає права малих та середніх фермерів, власників землі, який дає українським громадам розвиватися і першочергове право на купівлю землі. В іншому разі це перетвориться на приватизацію 90-х. Ми за те, щоб це питання було врегульоване, але ми не готові натискати зелену кнопку лише за гарну назву.

Я сподіваюся, що експертна дискусія, підкреслюю – не політична, не маніпуляція і посилення вуличних настроїв політиками з різних сторін, а робоча дискусія може наблизити нас до вирішення. І робити такі дискусії потрібно стільки, скільки необхідно. Поспішати тут не потрібно, це може вилізти боком.

– Будете підтримувати законопроєкт президента про децентралізацію, поданий кілька тижнів тому?

– Це дуже небезпечна річ. З того, що я побачив, фактично, президент отримає можливість зупиняти рішення будь-кого – місцевих рад, мерів. За всієї поваги та підтримки ідеї того, що держава мусить мати сильний центральний апарат, це зміни до Конституції, що не децентралізують, а централізують владу.

Аналогічний і закон про зняття недоторканності – він цементує недоторканність. Говоріть прямо – ми хочемо ухвалити закон про централізацію влади, це буде чесно.

Ці зміни не сприяють децентралізації, адже її мета – пошук балансу між незалежністю й можливістю виконувати свої дії з боку органів місцевої влади, а також можливістю центральної влади їх контролювати. Насамперед через Службу безпеки, органи поліції, суди, що мають ухвалювати фінальні рішення, монетарну й фіскальну політику.

Решта – місцева влада. У них є не політичні, а економічні щоденні питання. Якщо вони в чомусь не мають рації, то мусить бути хтось, хто подавав би до суду, мав конституційне право висловлювати свої зауваження. Але щоб президент міг зупиняти рішення – це занадто.

– У мене в редакції є колега Галина, вона голосувала на минулих виборах за «Голос». Ми нещодавно розмовляли на тему політики й вона зізналася, що не до кінця розуміє, що фракція зробила за ці 4 місяці в парламенті. Чи можете назвати 3-4 законопроєкти, ідеї «Голосу», які вже встигли реалізуватися?

– По-перше, якби не ми, то багато законів ухвалили б у гіршій редакції…

– Наприклад?

– Це стосується багатьох. Закон про ДБР, Виборчий кодекс, закон про держзакупівлі (де ми фактично відстояли права пацієнтів, ми зможемо вчасно і за гарною ціною отримувати ліки), ліквідація «майданчиків Яценка» – і це заслуга наших депутатів. Не все вимірюється тією кількістю законів, які ми провели.

У нас є деякі закони, нашого авторства, зокрема й щодо прозорого фінансування партій, які були ухвалені. Зараз я сподіваюся на закони про спрощення роботи парламенту, щодо регламенту, закон про прирівнювання сепаратних переговорів з державою-агресором до державної зради. Безумовно, наша найважливіша тема – план реінтеграції, деокупації Донбасу і Криму, він є нашою альтернативою тому, що пропонував Порошенко і зараз просуває Зеленський.

– Який план у «Голоса» на найближчі кілька місяців. Чим плануєте займатися в першій половині 2020 року?

– Давайте ми на цю тему поговоримо в січні, коли буде сформований порядок денний, ми зрозуміємо, які виклики є перед Верховною Радою. Але зараз можу сказати, що моя позиція проста – сьогодні партія «Голос» є молодою, новою політсилою. Є в регіонах осередки, які потрібно розвивати і з якими багато складнощів…

– У вас всі ж працюють партійні осередки в регіонах?

– Так, ось повернувся зі Львова, де провів зустріч з активом області. До цього був у Чернівцях, Тернополі, Одесі. Після свят планую поїхати в інші регіони – це складний процес, у нас немає олігархічної підтримки, “сітки”, необмеженого фінансування, ми не купуємо партію, вивіску, а робимо її з нуля.

– Чи правда, що Ярослав Рущишин йде в мери Львова? І вихідці з «Галицької партії», частково представлені у фракції «Голос», допомагатимуть йому в боротьбі за це крісло проти Андрія Садового?

– Зараз ще не оголошені вибори мера Львова, тож повернімося до цього питання тоді, коли це трапиться. Вважаю, що партія «Голос», коли піде на вибори, буде представлена ​​всюди. А те, хто буде балотуватися, – ми відкрита політсила, виберемо гідних, які зможуть показати найкращий результат.

Стосовно другої частини вашого запитання, то у нас кістяком будь-якої команди буде «Голос». Є багато людей з інших партій, з якими співпрацюємо, вдячні УГП за підтримку. Колишні члени цієї партії тепер є депутатами, членам фракції «Голос», які дуже допомагають в парламентській роботі.

– Багато хто говорить, що Сергій Притула піде на вибори мера Києва.

– Будуть вибори…

– Ви з ним розмовляли щодо цього?

– Питання виборів можна поставити йому. Не бачив його досить давно, спілкуюся тільки по телефону. Він займається своєю основною діяльністю в Києві, але оскільки він член політради партії, ми з ним спілкуємося і віртуально, і безпосередньо. У нас основне питання партійного будівництва, він також бере тут участь.

Нашою київською організацією займається Кіра Рудик, вона цікава й ефективна реалізаторка, тримає руку на пульсі. Вона разом зі своєю командою буде ухвалювати остаточне рішення.

– Бачив вас неодноразово в кулуарах Верховної Ради, мені здалося, що ви не зовсім задоволені тією атмосферою в парламенті…

– А ви нею задоволені?

– Частково є таке. Але все ж, які ваші емоції і враження від роботи під куполом?

– Я не чекаю від Ради кіно з попкорном, але, на жаль, монобільшість нам саме це і пропонує. Якби я пішов у кінотеатр на хорошу комедію і мені все сподобалося, але те, що вони перетворили роботу Ради на трагікомедію, мене особисто, як громадянина й виборця, дратує.

Але, як кажуть, веселі часи настали. Наше завдання – нівелювати цей ефект, тому така ситуація мене тішити не може. Ми робимо багато хороших речей, коли Рада голосує за хороші речі, і я задоволений.

– Ви обговорюєте з колегами ці скандали?

– Намагаємося не витрачати енергію на це.

– Ви ж люди, спілкуєтеся між собою.

– У мене є цікавіші речі. Перекинутися кількома пропозиціями – це так, але обговорювати, пліткувати про колег… Це їхня справа, нехай самі розбираються.

– Ви готові дати безкоштовний концерт в Донецьку, коли він буде деокупованний?

– Багато разів говорив, що ми готові будемо це робити. Зокрема й на прилеглих територіях, в зоні ООС регулярно даємо концерти, всі вони безкоштовні.

– А саме в Донецьку?

– Про це вже ж говорив. Ба більше, сотні наших фанатів зберігають квитки з двох концертів в Палаці Спорту «Дружба», які були заплановані на червень 2014, але так і не відбулися, хоча вони всі були продані. Ми обіцяли, що ці люди в першу чергу потраплять на концерт, і інші охочі також. Це питання не якщо, а коли.

– Ми розуміємо, що через рік, два, п’ять – будуть деокупувати території Донбасу…

– Я вас переб’ю, ми розуміємо, що рано чи пізно це трапиться, але я б застеріг і вас, і нас всіх від того, щоб ми ставили собі за мету «коли». Важливіше не коли, а в який спосіб. Але повернуться, так теж думаю.

– Там є десятки тисяч людей, хтось підтримує бойовиків, хтось ні, ми це розуміємо. Але коли виникне питання амністії, кого б ви амністували? Є ж там люди, які воювали, є ті, хто просто в місцевій школі працює.

– Я готовий повернутися до цього питання, коли рік буде повна тиша і припинять стріляти. Обіцяю вам відповісти.

– Заробітна плата, яку ви отримуєте у Верховній Раді, – на що ви її витрачаєте?

– Буду відвертий з вами, я не дуже прям багата людина, але водночас зміг заробити чималі гроші. Можу собі дозволити не думати про те, яка моя зарплата. Але робити популістські речі в форматі «мені не потрібна зарплата», я вважаю, це приниження і моєї гідності, як людини, якій платять за роботу, так і моїх колег, які менш фінансово захищені, і для них це великі гроші.

Вони живуть за ці гроші і для них це важливо. Звісно, я б хотів, щоб зарплата депутата відповідала тим викликам і завданням, і вони не думали, як прогодувати сім’ю. Багато з нашої фракції прийшли на зарплату, яка менша від тієї, що вони раніше отримували, як і я. Це усвідомлений вибір, вважаю, коли українці почнуть більше заробляти, буде і коректніше говорити про підвищення.