Главная / Новости / Аналитика / Що не так з дошкільною освітою в Україні?

Що не так з дошкільною освітою в Україні?

Кожного разу, коли батьки віддають дитину в дитячий садочок, вони сподіваються, що там їй забезпечать всебічний розвиток відповідно до задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб. Принаймні, так описує дошкільну освіту Закон України «Про дошкільну освіту». Згідно закону держава «забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти та обов’язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку»; «піклується про збереження та зміцнення здоров’я, психологічний і фізичний розвиток дітей»; «сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності».

Чи спроможна держава виконувати свої зобов’язання, передбачені Законом України «Про дошкільну освіту»? Чи здатні заклади дошкільної освіти належним чином виконувати свої функції? Чи зможе дитина бути щасливою і всебічно розвиненою, відвідуючи дошкільні навчальні заклади?

Давайте разом подивимось на цифри дошкільної освіти, які щорічно готує для нас Державний комітет статистики.



На кінець 2017 року в Україні налічувалось 14907 (з них приватних – 189 або 1,26%) закладів дошкільної освіти, протягом останніх трьох років їх кількість залишається приблизно однаковою.  Видатки зведеного бюджету на дошкільну освіту протягом 2015-2017 років коливаються в межах 0,8-0,9% ВВП (в 2017 році 0,9% ВВП – 28.2 млрд грн).

Кількість місць в закладах дошкільної освіти – 1,14 млн., при цьому їх відвідують 1,3 млн. дітей. Завантаженість закладів на кінець 2017 року в містах становить 123%, в сільській місцевості — 86%, без врахування дітей в групах короткотривалого перебування.

Охоплення дітей закладами дошкільної освіти станом на кінець 2017 року: в містах – 66%, в сільській місцевості – 41%.

В закладах дошкільної освіти України працює 317,7 тис. осіб, серед них педагогічний персонал – 140,2 тис. (44,1%), технічний персонал – 177,5 тис. (55,9%). При цьому в приватних дошкільних закладах працює 2,9 тис. осіб, серед них педагогічний персонал – 1.7 тис. (58%), технічний 1.2 тис. (42%).

А тепер спробуємо трішки поміркувати над наведеними цифрами.

Дошкільна освіта в Україні є відверто недофінансованою. 28.2 млрд. грн. на рік — це близько 21.5 тис. грн. на одну дитину на рік, або близько 88.7 тис. грн. на одного працюючого в закладі дошкільної освіти. І це з податками на заробітну плату, комунальними послугами тощо. Про закупівлю нових навчальних матеріалів та засобів розвитку дітей годі й думати. Звісно, є компенсаторні механізми, підтримка місцевих бюджетів, але цього очевидно недостатньо і звідси з’являються додаткові приватні витрати батьків на дитину у вигляді платежів державним дитячим садкам за все, від харчування до навчальних матеріалів.


Завантаженість говорить про те, що Україні додатково потрібні близько 3000 закладів дошкільної освіти. При цьому, при плануванні виділення державного фінансування не враховується заміщення закладів дошкільної освіти, будівлі яких віджили свій строк експлуатації або потребують настільки серйозної реконструкції, що вигідніше будувати нові заклади.

Охоплення закладами дошкільної освіти свідчить, що 34% дітей у містах та 59% у сільській місцевості їх не відвідують, а значить ними займаються батьки. Це не погано, але за більшого охоплення вивільнятиметься частка батьків, які ставатимуть економічно активними і вноситимуть свій вклад в зростання виробництва та економіки.

Соціальний статус вихователя є вкрай низьким, а середній дохід складає близько 5500 грн. на місяць. Очевидно, що недофінансовані, невмотивовані, соціально не захищені, а відтак – нещасливі люди не зможуть виховати щасливих дітей і закласти в них базові цінності в найсприятливішому віці.

Тривожною є структура працівників закладів дошкільної освіти, де кількість педагогічного персоналу значно менше кількості технічного і складає 44%. Слід зауважити, що в приватних дошкільних закладах ситуація протилежна і педагогічний персонал складає 58% від загальної кількості працюючих. Це говорить не тільки про неефективність державного управління, а й свідчить про недосконалість будівельних і санітарних норм, що містять вимоги і рекомендації, базуючись на технологіях минулого століття. Неефективне управління породжує неефективні дошкільні заклади, неоптимізовані процеси, додаткові непотрібні штатні одиниці та процедури.

Приватні заклади дошкільної освіти складають лише 1.26% від загальної кількості, при цьому 40% з них знаходяться в Києві та Київській області. Непропорційно низька частка приватних закладів дошкільної освіти в Україні, попри високий попит на них, говорить про надмірну зарегульованість їх діяльності та високі бар’єри для входу приватним ініціативам. За умов необхідності додаткових 3000 дошкільних закладів і відсутності можливості їх фінансування з державного бюджету, приватна дошкільна освіта може вирішити цю проблему, вивільнити додаткові кошти на державний сектор і створить додаткову конкуренцію, що неодмінно призведе до підвищення якості.

Серйозне занепокоєння викликає гендерний розподіл педагогічних працівників в закладах дошкільної освіти. Так, 98.7% педагогічних працівників в Україні – жінки, а серед 11304 завідувачів – лише 7 чоловіків, серед 4746 вихователів-методистів – 3. При цьому, в закладах дошкільної освіти співвідношення дівчат до хлопчиків складає 9 до 10, тобто 52% вихованців — хлопчики. Відсутність чоловічих рольових моделей на ранньому етапі розвитку дитини може призвести до дисбалансу в вихованні і мати довгострокові наслідки для формування майбутньої гендерної ідентичності.

Потенційно небезпечним є питання мови виховання в закладах дошкільної освіти. Так, в середньому в Україні 94% закладів використовують виключно українську мову, але в Закарпатській області – 80% (20% – угорська), Чернівецькій – 83% (17% — румунська), Луганській – 69% (31% — російська), Одеській – 71% (29% — російська), Харківській – 81% (19% – російська). За умови перевантаження закладів дошкільної освіти вихованцями та відсутності стратегії щодо будівництва нових закладів, батьки віддають дітей туди, де є місця незважаючи на мову виховання, що створює додаткові проблеми дітям в подальшому навчанні та загрозу державним інтересам у вихованні патріотично налаштованої молоді. Мова зовсім не йде про те, що потрібно закривати іншомовні заклади дошкільної освіти, а про те, що в зазначених областях необхідно будувати нові, ультрасучасні україномовні дитячі садочки для того, щоб навіть іноземці захотіли віддати туди своїх діточок.

То що ж державі робити з дошкільною освітою? Не впевнений, що є універсальні рішення, які б магічно вирішили всі існуючі проблеми, але можна дати декілька конкретних порад:

  1. Максимально вирівняти в правах та обов’язках державні, комунальні і приватні заклади дошкільної освіти. Спростити до розумного мінімуму вхідні бар’єри для приватних ініціатив. Як показує статистика завантаження дошкільних закладів, дошкільна освіта — дуже привабливий ринок для приватних інвесторів, потрібно максимально сприяти у ліцензуванні приватних дитячих садочків адже попит на них великий. Прозорі правила ліцензування дозволять приватним ініціативам компенсувати нестачу 3000 закладів дошкільної освіти за декілька років.
  2. Збільшити фінансування дошкільної освіти хоча б до рівня 1% ВВП. Це не вирішить всіх проблем, але покращить ситуацію. Варто передбачити фінансування на заміщення старих закладів дошкільної освіти і будівництво нових. Потрібно закласти певний відсоток фінансування виключно на закупівлю нових навчальних матеріалів та обладнання.
  3. Підвищити соціальний статус вихователів, запланувавши поетапне збільшення зарплатні і доведення її мінімального розміру хоча б до двох мінімальних зарплат, заклавши кошти на підвищення кваліфікації і стимулювання залучення на роботу вихователями молодих спеціалістів, зокрема чоловіків для поступового вирівняння гендерного балансу.
  4. Провести аудит діючих державних і комунальних закладів дошкільної освіти для оптимізації їх технічного обслуговування, що дасть можливість збільшити частку педагогічних працівників і зменшити частку технічних. Підвищити ефективність і прозорість управління дошкільними начальними закладами.

І останнє, перегляд Закону України «Про дошкільну освіту» навів на думку про те, що в тексті закону жодного разу не зустрічаються слова «щастя» або «щасливий», хоча більшість батьків насправді хочуть, щоб їх діти в ранньому віці були просто щасливими…

Тому дуже хотілося б, щоб в керівництві МОН нарешті зрозуміли, що люди – найцінніший капітал, який потрібно плекати і розвивати на всіх етапах, зокрема в дитинстві. А для цього потрібно будувати нові, ультрасучасні, інклюзивні україномовні школи, забезпечувати достойну оплату вихователів для того, щоб там працювали щасливі люди, які виховуватимуть щасливих дітей.

Что думаете по этому поводу? Оставьте свой комментарий