Емоційне вигоряння: що робити і хто винен

Емоційне вигорання (burn-out) — це симптом нашого часу. Це стан виснаження, яке призводить до паралічу наших сил, почуттів і супроводжується втратою радості по відношенню до життя. У наш час випадки синдрому вигоряння частішають. Це стосується не тільки соціальних професій, для яких синдром вигоряння був характерний раніше, але і інших професій, а також особистого життя людини. Поширенню синдрому вигоряння сприяє наша епоха — час досягнень, споживання, нового матеріалізму, розваг і отримання задоволення від життя. Це час, коли ми експлуатуємо самі і дозволяємо себе експлуатувати. Саме про це я хотів би сьогодні поговорити.

Спочатку я опишу синдром вигоряння і скажу кілька слів про те, як його можна розпізнати. Потім я спробую розповісти про те тлі, на якому виникає цей синдром, а потім дати невеликий огляд роботи з синдромом вигоряння і показати, як можна йому запобігти.

Легке емоційне вигорання

Хто не знає симптоми вигоряння? Я думаю, що кожна людина коли-небудь їх відчував. Ми виявляємо у себе ознаки виснаження, якщо пережили велику напругу, здійснили щось масштабне. Наприклад, якщо ми готувалися до іспитів, працювали над якимось проектом, писали дисертацію або виховували двох маленьких дітей. Буває, що на роботі треба було велике напруження сил, були якісь кризові ситуації, або, наприклад, під час епідемії грипу лікарям доводилося дуже багато працювати.

І тоді виникають такі симптоми, як дратівливість, відсутність бажань, розлад сну (коли людина не може заснути, або, навпаки, спить дуже тривалий час), зниження мотивації, людина відчуває себе переважно некомфортно, можуть проявлятися депресивні симптоми. Це нескладний варіант вигоряння — вигоряння на рівні реакції, фізіологічна і психологічна реакція на надмірну напругу. Коли ситуація завершується, симптоми зникають самі по собі. В цьому випадку можуть допомогти вільні вихідні дні, час для себе, сон, відпустка, заняття спортом. Якщо ми не заповнюємо енергію за допомогою відпочинку, організм переходить в режим економії сил.

Насправді, і тіло, і психіка так влаштовані, щоб велика напруга була можливим — адже людям іноді доводиться багато працювати, досягати якихось великих цілей. Наприклад, щоб визволити свою сім’ю з якоїсь біди. Проблема полягає в іншому: якщо виклик не закінчується, тобто якщо люди по-справжньому не можуть відпочити, постійно знаходяться в стані напруги, якщо вони постійно відчувають, що до них пред’являються якісь вимоги, вони завжди стурбовані чимось, відчувають страх , постійно пильні щодо чогось, чогось чекають, це призводить до перенапруження нервової системи, у людини напружуються м’язи, виникають болі. Деякі люди уві сні починають скреготати зубами — це може бути одним із симптомів перенапруги.

Хронічне емоційне вигорання

Якщо напруга стає хронічним, то вигоряння виходить на рівень розлади.

У 1974 році психіатр з Нью-Йорка Фройденбергер вперше опублікував статтю про волонтерів, які працювали в соціальній сфері від імені місцевої церкви. У цій статті він описував їх ситуацію. У цих людей були симптоми, схожі на депресію. У їх анамнезі він виявляв завжди одне і те ж: спочатку ці люди були в абсолютному захваті від своєї діяльності. Потім цей захват поступово починав зменшуватися. І в кінцевому рахунку вони вигоріли до стану жменьки попелу. У всіх них було виявлено подібна симптоматика:

емоційне виснаження, постійна втома. При одній лише думці, що завтра потрібно йти на роботу, у них виникало відчуття втоми. У них були різні тілесні скарги, вони часто хворіли. Це була одна з груп симптомів.

Що стосується їх почуттів, то вони більше не мали сили. Сталося те, що він назвав дегуманізацією. Змінилося їхнє ставлення до людей, яким вони допомагали: спочатку це було любляче, уважне ставлення, потім воно перетворилося в цинічне, якою відхилено, негативний. Також погіршилися відносини з колегами, виникало почуття провини, бажання піти від всього цього. Вони працювали менше і робили все по шаблону, як роботи. Тобто ці люди вже не були здатні, як раніше, вступати в стосунки і не прагнули до цього.

Це поведінка має певну логіку. Якщо у мене в почуттях більше немає сили, тоді у мене немає сил, щоб любити, щоб слухати, і інші люди стають для мене навантаженням. Таке відчуття, що я більше не можу їм відповідати, їх вимоги для мене надмірні. Тоді починають діяти автоматичні захисні реакції. З точки зору психіки, це дуже розумно.

В якості третьої групи симптомів автор статті виявив зниження продуктивності. Люди були незадоволені своєю роботою і своїми досягненнями. Вони переживали себе як безсилих, не відчували, що досягають якихось успіхів. Всього для них було занадто багато. І вони відчували, що не отримують того визнання, якого вони заслуговують.

Провівши це дослідження, Фройденбергер виявив, що симптоми вигорання не корелюють з кількістю робочих годин. Так, чим більше хтось працює, тим більше страждає від цього його емоційна сила. Емоційне виснаження зростає пропорційно числу робочих годин, але дві інші групи симптомів — продуктивність і дегуманізація, обесчеловечивание відносин — майже без змін. Людина продовжує бути продуктивним якийсь час. Це вказує на те, що вигоряння має свою власну динаміку. Це більше, ніж просто виснаження. На цьому ми ще зупинимося.

Стадії емоційного вигорання

Фройденбергер створив шкалу, що складається з 12 ступенів вигоряння. Перший ступінь ще виглядає дуже безневинно: спочатку у пацієнтів з вигоранням присутній нав’язливе бажання затвердити себе ( «я можу щось зробити»), може бути, навіть в суперництві з іншими.

Потім починається недбале ставлення до власних потреб. Людина більше не приділяє собі вільного часу, менше займається спортом, у нього залишається менше часу для людей, для себе самого, він менше розмовляє з кимось.

На наступному ступені у людини немає часу для врегулювання конфліктів — і тому він їх витісняє, а пізніше навіть перестає їх сприймати. Він не бачить, що на роботі, вдома, з друзями є якісь проблеми. Він відступає. Ми бачимо щось схоже на квітку, який все більше в’яне.

Надалі втрачаються почуття щодо себе. Люди більше вже не відчувають себе. Вони всього лише машини, верстати і вже не можуть зупинитися. Через деякий час вони відчувають внутрішню порожнечу і, якщо це триває, то частіше стають депресивними. На останній, дванадцятий стадії людина повністю зломлений. Він захворює — тілесно і психічно, переживає відчай, часто присутні суїцидальні думки.

Одного разу до мене прийшов пацієнт з емоційним вигоранням. Прийшов, сів у крісло, видихнув і сказав: «Я радий, що я тут». Він виглядав виснаженим. Виявилося, що він навіть не зміг зателефонувати мені, щоб домовитися про зустріч — його дружина набрала телефонний номер. Я запитав його тоді по телефону, наскільки це терміново. Він відповів, що терміново. І тоді я домовився з ним про першу зустріч в понеділок. У день зустрічі він зізнався: «Все два дні вихідних я не міг гарантувати, що я не вистрибну з вікна. Мій стан був настільки нестерпним ».

Це був дуже успішний бізнесмен. Його співробітники про це нічого не знали — йому вдалося приховувати від них свої статки. І дуже довгий час він приховував це від своєї дружини. На одинадцятій стадії його дружина це помітила. Він все ще продовжував заперечувати свою проблему. І лише коли він уже не міг більше жити, вже під напором ззовні, він був готовий щось зробити. Ось так далеко може завести синдром вигоряння. Звичайно, це екстремальний приклад.

Емоційне вигоряння: від ентузіазму до відрази

Щоб більш простими словами позначити те, як проявляє себе емоційне вигорання, можна вдатися до опису німецького психолога Матіаса Буріша. Він описав чотири етапи.
Перший етап виглядає абсолютно нешкідливо: це дійсно ще не зовсім вигоряння. Це та стадія, коли потрібно бути уважним. Саме тоді людиною рухає ідеалізм, якісь ідеї, якась захопленість. Але вимоги, які він постійно пред’являє по відношенню до себе, надмірні. Він занадто багато вимагає від себе протягом тижнів і місяців.

Другий етап — це виснаження: фізичне, емоційне, тілесна слабкість.

На третій стадії зазвичай починають діяти перші захисні реакції. Що робить людина, якщо вимоги постійно надмірні? Він іде з відносин, відбувається дегуманізація. Це реакція протидії як захист, для того щоб виснаження не стає сильнішою. Інтуїтивно людина відчуває, що йому потрібен спокій, і в меншій мірі підтримує соціальні відносини. Ті відносини, які повинні проживати, тому що без них не можна обійтися, обтяжуються відкиданням, відвернути.

Тобто, в принципі, це правильна реакція. Але тільки та область, де ця реакція починає діяти, не є підходящою для цього. Швидше, людині потрібно бути спокійніше щодо тих вимог, які йому пред’являються. Але саме це їм не вдається — піти від запитів і претензій.

Четвертий етап — це посилення того, що відбувається на третьому етапі, термінальна стадія вигорання. Буріш називається це «синдром відрази». Це поняття, яке означає, що людина більше в собі не несе ніякої радості. Відносно виникає відраза. Наприклад, якщо я з’їв гнилу рибу, у мене настала блювота, а на наступний день я чую запах риби, у мене виникає відраза. Тобто це захисне почуття після отруєння.
Причини емоційного вигорання

Говорячи про причини, в загальному і цілому розрізняють три області. Це індивідуально-психологічна область, коли у людини виникає сильне бажання віддатися цьому стресу. Друга сфера — соціально-психологічна, або громадська — це тиск ззовні: різні модні течії, якісь громадські норми, вимоги на роботі, дух часу. Наприклад, вважається, що кожен рік потрібно вирушати в подорож — і якщо я цього не можу, тоді я не відповідаю людям, які живуть в даний час, їх способу життя. Це тиск може здійснюватися в прихованій формі, і воно може мати своїм наслідком вигоряння.

Більш драматичні вимоги — це, наприклад, вимоги пролонгованої робочого часу. Сьогодні людина переробляє і не отримує за це оплати, а якщо він це не робить, його звільняють. Постійні переробки — це витрати, властиві капіталістичній епосі, в рамках яких живе Австрія, Німеччина і, ймовірно, також і Росія.
Отже, ми виділили дві групи причин. З першої ми можемо працювати в психологічному аспекті, в рамках консультування, а в другому випадку потрібно щось міняти на рівні політичному, на рівні профспілок.
Але є ще й третя причина, яка пов’язана з організацією систем. Якщо система надає окремій людині занадто мало свободи, занадто мало відповідальності, якщо відбувається мобінг (цькування), тоді люди піддаються дуже великим стресу. І тоді, звичайно, необхідна реструктуризація системи. Необхідно розвивати організацію по-іншому, вводити коучинг.

Емоційне вигоряння: сенс не можна купити

Ми обмежимося розглядом групи психологічних причин. В екзистенціальному аналізі ми емпіричним шляхом встановили, що причиною емоційного вигорання є екзистенційний вакуум. Емоційне вигоряння можна розуміти як особливу форму екзистенціального вакууму. Віктор Франкл описував екзистенціальний вакуум як страждання від почуття порожнечі і відсутності сенсу.

Дослідження, проведене в Австрії, під час якого були протестовані 271 лікар, показало наступні результати. Виявилося, що у тих лікарів, які вели наповнене сенсом життя і не страждали від екзистенціального вакууму, майже не виникало вигоряння, навіть якщо вони працювали протягом багатьох годин. Ті ж лікарі, у яких виявлявся відносно високий рівень екзистенціального вакууму в своїй роботі, демонстрували високі показники вигоряння, навіть якщо вони працювали меншу кількість годин.

З цього ми можемо зробити висновок: сенс купити не можна. Нічого не дає заробляння грошей, якщо я на своїй роботі страждаю від порожнечі і відсутності сенсу. Ми не можемо це компенсувати.

Синдром вигоряння ставить нас перед питанням: чи дійсно я переживаю сенс в тому, що роблю? Сенс залежить від того, відчуваємо ми персональну цінність в тому, що ми робимо, чи ні. Якщо ми йдемо за позірним змістом: кар’єрою, соціальним визнанням, любов’ю оточуючих, тоді це помилковий або здається сенс. Він стоїть нам великих сил і викликає стрес. І як наслідок у нас виникає дефіцит сповненості. Тоді ми переживаємо спустошення — навіть тоді, коли розслабляємося.

На іншому полюсі знаходиться такий спосіб життя, де ми переживаємо сповненість — навіть якщо втомлюємося. Сповненість, незважаючи на втому, не призводить до вигоряння.
Узагальнюючи, ми можемо сказати наступне: вигоряння — це кінцевий стан, що настає внаслідок триваючого створення чогось без переживання в аспекті сповненості. Тобто якщо в тому, що я роблю, я переживаю сенс, якщо я відчуваю, що те, що я роблю, це добре, цікаво і важливо, якщо я радію цьому і хочу це робити, то тоді вигоряння не відбувається. Але ці почуття не потрібно плутати з натхненням. Ентузіазм необов’язково пов’язані з виконанням — це більш прихована від інших, більш скромна річ.

Чому я віддаю себе?

Ще один аспект, до якого нас підводить тема вигорання, — це мотивація. Чому я роблю щось? І наскільки я до цього звернений? Якщо я не можу подарувати своє серце тому, що я роблю, якщо мене це не цікавить, я роблю це з якихось інших причин, тоді ми в якомусь сенсі брешемо.

Це схоже на те, як якщо б я когось слухав, але думав про щось інше. Тобто тоді я не присутній. Але якщо я не присутній на роботі, у своєму житті, тоді я не можу там же отримувати за це винагороду. Мова не про гроші. Так, я, звичайно, можу заробляти гроші, але я персонально не отримую винагороди. Якщо я не присутній серцем в якійсь справі, а використовую те, що я роблю, як засіб для досягнення цілей, тоді я зловживаю ситуацією.
Наприклад, я можу почати якийсь проект, тому що він обіцяє мені великі гроші. І я майже не можу відмовитися і якось цьому протистояти. Таким чином ми можемо бути спокушені якимось вибором, який потім призведе нас до вигоряння. Якщо це відбувається лише один раз, то, може, це не так погано. Але якщо це триває протягом багатьох років, тоді я просто проходжу повз свого життя. Чому я віддаю себе?
І тут, до речі, може бути вкрай важливим, щоб у мене виник синдром вигоряння. Тому що, ймовірно, я не можу сам зупинити напрямок свого руху. Мені потрібна та стіна, з якої я зіткнуся, якийсь поштовх зсередини, щоб я просто не міг продовжувати рухатися і переглянув свої дії.
Приклад з грошима, напевно, самий поверхневий. Мотиви можуть бути набагато глибше. Наприклад, я можу хотіти визнання. Мені потрібна похвала від іншого. Якщо не задовольнити ці нарциссические потреби, то я стаю неспокійним. Зовні це зовсім не видно — тільки люди, які близькі цієї людини, можуть це відчувати. Але, ймовірно, я навіть не стану про це з ними говорити. Або я сам не усвідомлюю, що у мене є такі потреби.
Або, наприклад, мені обов’язково потрібна впевненість. Я пізнав злидні в дитинстві, мені доводилося доношувати старий одяг. За це мене висміювали, і я соромився. Може бути, навіть моя сім’я голодувала. Я не хотів би більше ніколи таке пережити.
Я знав людей, які стали дуже багатими. Багато з них дійшли до синдрому вигоряння. Тому що для них це було первинним мотивом — в будь-якому випадку запобігти стан убогості, щоб знову не стати бідними. По-людськи це зрозуміло. Але це може призвести до надмірних вимог, які ніколи не закінчаться.
Щоб люди протягом тривалого часу були готові слідувати за такої гаданої, помилкової мотивацією, за їх поведінкою повинен стояти недолік чогось, психічно відчувається дефіцит, якась біда. Цей дефіцит приводить людину до самоексплуатації.
цінність життя
Цей дефіцит може бути не тільки суб’єктивно відчувається нуждою, але і установкою по відношенню до життя, яка, в кінцевому рахунку, може призвести до вигоряння.
Як я розумію своє життя? На підставі цього я можу розробляти свої цілі, згідно з якими я живу. Ці установки можуть бути від батьків, або осіб розвиває їх в собі сам. Наприклад: я хочу чогось досягти. Або: я хочу мати трьох дітей. Стати психологом, лікарем або політиком. Таким чином людина сама для себе намічає цілі, яким він хоче слідувати.

що таке емоційне вигорання

Це абсолютно нормально. У кого з нас немає цілей в житті? Але якщо цілі стають змістом життя, якщо вони стають занадто великими цінностями, тоді вони ведуть до ригідного, застиглому поведінки. Тоді ми кладемо всі сили заради досягнення поставленої мети. І все, що ми робимо, стає засобом досягнення мети. А це не несе в собі власної цінності, а представляє лише корисну цінність.

«Як добре, що я буду грати на скрипці!» — Це проживання власної цінності. Але якщо я хочу бути першою скрипкою на концерті, тоді, граючи якесь твір, я буду постійно порівнювати себе з іншими. Я знаю, що мені потрібно ще вправлятися, грати і грати, щоб досягти мети. Тобто у мене переважає орієнтація на ціль за рахунок орієнтації на цінність. Таким чином виникає дефіцит внутрішнього відносини. Я роблю щось, але в тому, що я роблю, не присутній внутрішнього життя. І тоді моє життя втрачає життєву цінність. Я сам знищую внутрішні змісту заради досягнення цілей.

А коли людина таким чином нехтує внутрішньої цінністю речей, недостатньо приділяє цьому уваги, виникає недооцінка цінності власного життя. Тобто виходить, що я використовую час свого життя на мету, яку я перед собою поставив. Це призводить до втрати відносин і до невідповідності самому собі. І при такому неуважне ставлення до внутрішніх цінностей і цінності власного життя виникає стрес.
Все, про що ми зараз говорили, можна узагальнити наступним чином. Той стрес, який призводить до вигоряння, пов’язаний з тим, що ми занадто довго, без почуття внутрішньої згоди робимо щось без відчуття цінності речей і себе. Таким чином ми приходимо до стану преддепрессіі.

Це буває також тоді, коли ми робимо дуже багато всього, і просто заради того, щоб зробити. Наприклад, я готую обід тільки, щоб він скоріше був готовий. І тоді я радий, коли він вже позаду, зроблений. Але якщо ми радіємо з того, що щось вже пройшло, це показник того, що в тому, що ми робимо, нами не була побачена цінність. А якщо це не має цінності, тоді я не можу сказати, що мені подобається це робити, що для мене це важливо.
Якщо у нас в житті присутній занадто багато таких елементів, тоді ми, по суті справи, радіємо з того, що життя проходить повз. Таким чином нам подобається смерть, знищення. Якщо я просто щось здійснюю, це не життя — це функціонування. А ми не повинні, ми не маємо права занадто багато функціонувати — ми повинні стежити, щоб у всьому, що ми робимо, ми жили, відчували життя. Щоб вона не пройшла повз нас.
що таке емоційне вигорання

Вигорання — це такий психічний рахунок, який нам виставляють за довгий відчужене ставлення з життям. Це те життя, яка не є по-справжньому моєї.
Той, хто більше ніж половину часу зайнятий речами, які він робить неохоче, що не дарує цьому своє серце, не відчуває при цьому радість, той рано чи пізно повинен очікувати, що переживе синдром вигоряння. Тоді я перебуваю в небезпеці. Скрізь, де я в своєму серці відчуваю внутрішню згоду щодо того, що я роблю, і відчуваю себе, там я захищений від вигорання.

Профілактика емоційного вигорання

Як можна працювати з синдромом вигоряння і як можна йому запобігти? Багато що вирішується саме по собі, якщо людина розуміє, з чим пов’язаний синдром вигоряння. Якщо розуміти це про себе або про своїх друзів, то можна почати вирішувати цю задачу, поговорити з собою або друзями про це. Чи повинен я продовжувати жити таким чином?

Я сам відчував себе так два роки тому. Я мав намір протягом літа написати книгу. З усіма паперами я поїхав на свою дачу. Приїхав, озирнувся, пішов погуляти, поговорив з сусідами. На наступний день я робив те ж саме: подзвонив друзям, ми зустрілися. На третій день знову. Я подумав, що, взагалі кажучи, вже повинен почати. Але особливого бажання я в собі не відчув. Я спробував нагадати, що треба, що чекає видавництво — це вже був тиск.

Тоді я згадав про синдром вигоряння. І я сказав собі: напевно, мені потрібно більше часу, і моє бажання напевно повернеться. І я дозволив собі спостерігати. Адже бажання приходило щороку. Але в той рік воно не прийшло, і до кінця літа я навіть не відкрив цю папку. Я не написав жодного рядка. Замість цього я відпочивав і робив чудові речі. Потім я став коливатися, як мені до цього ставитися — як до поганого або як до хорошого? Виходить, що я не зміг, це була невдача. Тоді я сказав собі, що це розумно і добре, що я вчинив так. Справа в тому, що я був трохи виснажений, бо перед влітку було дуже багато справ, весь академічний рік був дуже насиченим.

Тут, звичайно, у мене була внутрішня боротьба. Я дійсно думав і осмислював те, що в моєму житті є важливим. В результаті я засумнівався в тому, що написана книга є настільки важливою справою в моєму житті. Набагато важливіше прожити щось, побути тут, проживати цінні відносини, — якщо це можливо, пережити радість і не відкладати це постійно на потім. Ми не знаємо, скільки у нас залишилося часу.

Взагалі, робота з синдромом вигоряння починається з розвантаження. Можна зменшити цейтнот, делегувати щось, розділяти відповідальність, ставити реалістичні цілі, критично розглядати ті очікування, які маєш. Це велика тема для обговорення. Тут ми дійсно натрапляємо на дуже глибокі структури екзистенції. Тут йде мова про нашу позицію по відношенню до життя, про те, щоб наші установки були автентичними, відповідали нам.

Якщо синдром вигоряння має вже набагато більш виражену форму, потрібно отримати лікарняний, фізично відпочити, звернутися до лікаря, при більш легких розладах корисно лікування в санаторії. Або просто влаштувати гарний час для себе, пожити в стані розвантаження.

Але проблема в тому, що багато людей, які мають синдром вигоряння, не можуть собі це дозволити. Або людина іде на лікарняний, але так і продовжує пред’являти до себе надмірні вимоги — таким чином він не може вийти зі стресу. Люди страждають про докорів сумління. А в стані хвороби посилюється вигоряння.
На короткий час можуть допомогти медикаменти, але вони не є рішення проблеми. Тілесне здоров’я — це основа. Але також потрібна і робота над власними потребами, внутрішнім дефіцитом чогось, над установками та очікуваннями по відношенню до життя. Потрібно подумати, як зменшити тиск соціуму, як можна самому себе захистити. Іноді навіть подумати про те, щоб змінити місце роботи. У найважчому випадку, який я бачив у своїй практиці, людині треба було 4-5 місяців звільнення від роботи. А після виходу на роботу — новий стиль роботи — в іншому випадку через пару місяців люди знову вигорають. Звичайно, якщо людина працює на знос протягом 30 років, то йому складно переналаштувати, але це необхідно.

Запобігти синдром вигоряння можна, задаючи себе два простих питання:

1) Для чого я це роблю? Для чого я вчуся в інституті, для чого я пишу книгу? Який у цьому сенс? Чи є це для мене цінністю?

2) Чи подобається мені робити те, що я роблю? Чи люблю я це робити? Чи відчуваю я, що це добре?

Настільки добре, що я роблю це охоче? Чи приносить мені те, що я роблю, радість? Може бути, не завжди справа йтиме таким чином, але відчуття радості і задоволення повинно переважати.

В кінцевому підсумку я можу поставити інше, більш масштабний питання: чи хочу я заради цього жити? Якщо я буду лежати на смертному одрі і оглянусь тому, чи хочу я, щоб було так, що я заради цього жив?

Источник: thezis.ru