Як актор Пашинін допомагав вінницьким військовим на фронті
Відомий український та російський актор кіно й театру Анатолій Пашинін, хоча й часто грав російських правоохоронців та військових — справжній патріот України.
Був на Майдані, а нині волонтером постійно їздить на фронт до наших хлопців, морально підтримує поранених. Анатолій проводжав на фронт на Донбас зведений загін «Дика качка», де служить багато вінничан. Про це відверто у ексклюзивному інтерв’ю нам розповів його старший брат-фронтовик — офіцер Повітряних сил Збройних сил України Костянтин Пашинін.
– Я старший за Анатолія на сім років. За характером ми різні — я більш спокійний, виважений, а Толя — емоційний, запальний, але з дитинства ми нерозлийвода. Наші батьки теж військові. За їхнім прикладом я після школи вступив до військового училища у Дніпропетровську на офіцера-ракетника. А ось Толя – до Запорізького індустріального інституту. Вчився разом із Арсеном Мірзояном — відомим нині співаком та волонтером. Серйозно займався боксом, карате, навіть пояси виборов! Я теж спортсмен з дитинства, ми із братом були спаринг-партнерами. Толя ще знає декілька слов’янських мов.
Після закінчення військового училища я поїхав військовими гарнізонами. А Толя вступив до Щепкінського театрального училища у Москві. Як пояснив на вступних іспитах: «Шукав слави!» Й добився її. У Анатолія фільми, у мене служба, інколи роками не бачились. Але усі фільми та вистави за участю Толі ми із батьками завжди дивились з гордістю!
– Знаковою для Анатолія стала роль російського офіцера-десантника у пропагандистському серіалі про війну в Чечні «Грозові ворота». Яке його та Ваше ставлення до фільму зараз?
– Усім нам дуже сподобався цей фільм. Анатолій зіграв дуже проникливо та щиро. Гени родини військових дались взнаки. Вже згодом ми змінили своє ставлення до війни у Чечні, зрозуміли, що чеченці воювали за свою Батьківщину, а росіяни вели там каральну операцію задля встановлення імперії.
Я змінив ставлення до Росії після її агресії проти Грузії. Відверто казав колегам по службі, що наступною буде Україна. Толя розумів усю сутність путінського режиму. Відверто казав, що ненавидить Путіна, його «гебешну банду» при владі. Усе на свої місця розставив Євромайдан та агресія проти нашої держави! Тоді Толя категорично відмовився зніматись у Росії, став волонтером, активно допомагав армії та завжди висловлював свою громадянську позицію.
– Як брати Пашиніни зустрілись перед фронтом?
– Самі розумієте, що ми не мали часу зустрітись та переговорити. У мене посилений режим несення служби, Толя їздив то до прикордонників, то до «Азова», навіть у Донецькому аеропорту з кіборгами, зокрема Євгеном-Маршалом зустрівся. А ми з батьками переживали! Я півтора року писав рапорти із проханням відправити мене відбувати службу у зону АТО і врешті добився свого! Я мав прибути до міста Василькова, де формувався наш батальйон «Дика качка» на чергову ротацію перед відправкою у зону АТО. Туди й приїхав Толя. Врешті брати знову зустрілись! Але ненадовго.
– Це був напевно один з найщасливіших моментів у Вашому братньому житті?
– Звісно. У загоні ПС ЗСУ «Дика качка» усі добровольці — від юних контрактників до 50-річних полковників. Вінниця, Київ, Харків, Львів і т. д. Коли Толя приїхав до Василькова, усе місто підняв на вуха! А в частині був аншлаг! Я ж нікому не казав, що Толик мій рідний брат. Мабуть, він стільки автографів ще не роздавав за усе життя!
Візит брата став щасливим для хлопців нашої ротації. Від рядового до полковників, усі ми стояли на позиціях із автоматами. Але жоден з нас за час служби в АТО не загинув, хоча були поранені. Були обстріли, російський танк хлопці спалили… Але янгол-хранитель оберігав! На жаль, в житті усе не так, як в «Грозових воротах». Толя це теж розумів! Дуже велика подяка Анатолію та усім волонтерам. Без їхньої допомоги нам було б дуже сутужно…
– Чи є у Анатолія творчі плани, наприклад, екранізувати події на Донбасі? За прикладом Олексія Горбунова, який знявся у одній з головних ролей вітчизняного телесеріалу «Гвардія».
– Толя поки що мені та батькам за це нічого не казав. Але, думаю, якісь творчі плани є. Тож, може, їх побачимо! Але найдорожча пам’ятка у мене та усіх наших хлопців є і буде — велика спільна фотографія із Анатолієм! Може, хтось теж напише книгу про хлопців із «Дикої качки»? То, може, згадають там за нас, братів Пашиніних, військового та актора, добрими словами!
